Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2003

Назва
 
Рішення Великої палати у справі «Пізано проти Італії». Комюніке Секретаря Суду.
(Grand Chamber Judgment in the Case of Pisano v. Italy)
 
Зміст
 

525
24.10.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ПІЗАНО ПРОТИ ІТАЛІЇ»

Сьогодні на відкритому слуханні Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Пізано проти Італії» (Pisano v. Italy) (заява № 36732/97). Суд одноголосно постановив:

—      відхилити клопотання Уряду про перегляд ухвали колеґії суддів Великої палати;

—      відхилити арґументи Уряду про неприйнятність заяви;

—      вилучити заяву з реєстру Суду;

—      на підставі пункту 3 правила 44 Реґламенту Суду, присудити заявникові 5000 євро як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Массімо Пізано (Massimo Pisano) — громадянин Італії, 1960 року народження, засуджений за вбивство дружини. Судове рішення про його довічне ув’язнення набуло остаточної сили. Але згодом його було виправдано в результаті повторного судового процесу, якого він домігся після звернення до Суду. Справа стосується порядку проведення першого судового розгляду.

Заявника було обвинувачено у вбивстві дружини, яке сталося 4 серпня 1993 року. Під час розслідування він заявляв, що на час вчинення злочину він перебував у відділі земельної реєстрації, до якого подавав певні документи. Він описав особу, яка тоді також була в цьому відділі, і навів подробиці зробленого нею запиту.

Під час судового розгляду заявник попросив викликати пана В. і допитати як свідка захисту. Він заявив, що пан В. був тією особою, яка перебувала у відділі земельної реєстрації у той самий час, що й заявник, і яка зможе підтвердити його алібі. Римський суд присяжних відхилив його прохання і рішенням від 29 листопада 1994 року засудив його до довічного ув’язнення, зазначивши, що він не довів факту свого перебування у відділі земельної реєстрації. Правомірність вироку і міри покарання підтвердив апеляційний суд присяжних та Касаційний суд.

30 липня 1999 року заявник звернувся до апеляційного суду м. Перуджі (Perugia) з проханням провести повторний розгляд справи, але повідомив про це Суд лише після закінчення провадження в палаті Суду. Апеляційний суд провів повторний розгляд справи і, вивчивши кілька доказів, зокрема допитавши пана В., який підтвердив показання заявника, виправдав п. Пізано. Касаційний суд своєю ухвалою від 26 вересня 2001 року залишив це рішення без зміни.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 28 жовтня 1996 року і 1 листопада 1998 року передано до Суду. 6 липня 1999 року її оголошено прийнятною. 27 липня 2000 року ухвалено рішення палати (друга секція) Суду (п’ять голосів проти двох) про відсутність у справі порушення пункту 1 статті 6. 26 жовтня 2000 року заявник, посилаючись на статтю 43 (передання справ на розгляд Великої палати), попросив передати справу до Великої палати, і 13 грудня 2000 року колеґія суддів Великої палати задовольнила це прохання.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Бенедетто Конфорті (Benedetto Conforti, Італія)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych, Україна)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Ханна Софія Ґрев (Hanna Sophie Greve, Норвегія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункти 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження проти нього, і зокрема на те, що суди відмовилися викликати свідка захисту.

Рішення Суду

Прохання Уряду
про перегляд ухвали колеґії суддів Великої палати

Велика палата зазначила, що ані Конвенція, ані Реґламент Суду не уповноважує її переглядати ухвалу колеґії суддів про задоволення клопотання щодо повторного слухання справи. До того ж, згідно з пунктом 3 статті 43 Конвенції, після того як колеґія суддів задовольнила клопотання про повторний розгляд справи, у Великої палати не залишається іншого вибору, як провести розгляд справи.

Коли колеґія суддів задовольняє таке клопотання, вона має на увазі «всю справу», у тому обсязі, у якому її оголошено прийнятною. Заява автоматично передається Великій палаті, яка у принципі вирішує її шляхом постановлення нового рішення. За необхідності, Велика палата може розглянути питання, які стосуються прийнятності заяви. Вона також може припинити вирішення справи, не виносячи рішення по суті, але натомість підтвердивши, наприклад, дружнє вреґулювання або вилучивши заяву з реєстру справ Суду. Велика палата має винести відповідне юридичне рішення, оцінивши факти в тому вигляді, у якому вони подані на час вирішення справи. Одержавши справу на розгляд, Велика палата може належним чином застосувати увесь спектр покладених на Суд повноважень. Тому вона відхилила клопотання Уряду про перегляд ухвали колеґії суддів Великої палати.

Наслідки виправдання заявника
після повторного судового розгляду

Попереднє заперечення Уряду: на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції, «на будь-якому етапі провадження» Суд має право відхилити заяву, якщо вважає її неприйнятною. У цій справі Суд зазначив, що заявник мав право оскаржити кримінальне провадження як тоді, коли він подав свою заяву, так і тоді, коли палата оголосила її прийнятною. Він вичерпав національні засоби правового захисту, і його скарги не були явно необґрунтованими. Визнано той факт, що він своєчасно не поінформував Суд про те, що він уже подав заяву про повторний розгляд справи, але, згідно з практикою Суду, провадження такого виняткового характеру не є засобом правового захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції.

Незважаючи на те, що під час повторного розгляду справи, на якому було заслухано докази свідка В., заявника виправдали, суди Італії не визнали порушення Конвенції, допущеного у зв’язку з непроведенням допиту В. під час першого судового процесу. Взявши це до уваги, Суд не міг оголосити заяву неприйнятною з огляду на те, що заявник більше не може претендувати на статус потерпілого від стверджуваного порушення. Отже, Суд відхилив арґумент Уряду про неприйнятність заяви.

Застосування статті 37 (вилучення заяв із реєстру справ) Конвенції: взявши до уваги доведену до його відома нову інформацію та зауваження сторін, Суд визнав, що спірне питання було вирішено. Суд зазначив, що обвинувальний вирок стосовно заявника було скасовано завдяки використаним національним засобам правового захисту і вирок уже не має юридичної сили. Головну скаргу заявника, яка стосувалася відмови допитати свідка, також було задоволено, оскільки цей свідок дав показання на повторному судовому розгляді. Нарешті, якщо навіть припустити, що Суд прийняв би заяву до розгляду по суті і визнав би у справі порушення Конвенції, нагляд за виконанням цього судового рішення вже не міг би забезпечити повторного відкриття судового провадження.

Суду було відомо про те, що в державі вже почалося виконання вироку стосовно заявника. Але Суд зазначив, що, згідно з пунктом 1 статті 643 Кримінально-процесуального кодексу, заявник має право вимагати від держави компенсацію за своє засудження. На думку Суду, компенсація, яка має бути у зв’язку з цим надана йому, невід’ємна від будь-якої компенсації, на яку він може претендувати в разі виявлення порушення статті 6 Конвенції.

Суд також визнав, що сформульовані в Конвенції та протоколах до неї положення стосовно поваги до прав людини не зобов’язують його продовжувати розгляд цієї заяви. Завдання Суду полягає не в розгляді питання, чи дотримано Конвенцію у правовій системі Італії, а в тому, щоб встановити, чи мало місце порушення.

З огляду на це, Суд, визнавши, що спірне питання вже вирішено, постановив вилучити справу з реєстру.

Суддя Розакіс, до якого приєднався суддя Ресс, висловив окрему думку, яку додано до тексту судового рішення.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua