488
11.10.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ СУДУ ПРО ПРОВЕДЕННЯ НА МІСЦІ
СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВІ
«ІЛАСКУ ТА ІНШІ ПРОТИ МОЛДОВИ ТА РОСІЇ»

11 вересня 2002 року Велика палата Європейського суду з прав людини ухвалила рішення про проведення слідчих дій у справі «Іласку та інші проти Молдови та Росії» (Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia) на місці. Це доручено делеґації, до складу якої увійшли такі судді: Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина), сер Ніколас Братца (Sir Nicolas Bratza, Сполучене Королівство), Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра) та Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія). Суд також вирішив попросити, щоб сторони надали додаткові письмові пояснення стосовно справи.

У 1993 році заявників було засуджено за ряд злочинів. Це рішення ухвалив суд Придністровської Молдовської Республіки (ПМР) — області Молдови, яка у 1991 році оголосила про свою незалежність, але міжнародне співтовариство її не визнало. Першого заявника засуджено до смертної кари, а інших трьох заявників — до ув'язнення строком від 12 до 15 років. Згодом Верховний суд Молдови оголосив це рішення неконституційним. Трьох заявників досі тримають під вартою в Придністров'ї, а першого заявника звільнили 5 травня 2001 року, і зараз він проживає в Румунії.

Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини, заявники скаржаться Європейському суду з прав людини на судове провадження, яке завершилося їхнім засудженням у 1993 році, і стверджують, що тримання їх під вартою відтоді було незаконним, а отже, суперечить статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність). Вони також скаржаться на умови ув'язнення, посилаючись безпосередньо на статтю 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гiднiсть, поводження) та статтю 8 (право на повагу до приватного життя та до таємницi кореспонденції), а також посилаючись, у загальному сенсі справи, на статтю 34 (право на виключення державою будь-яких перешкод для ефективного здійснення ними свого права на індивідуальну заяву). Крім того, вони скаржаться, посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист права власності), на конфіскацію їхнього майна. Крім того, перший заявник, у зв'язку з винесеним йому смертним вироком, стверджує, що було порушено статтю 2 (право на життя).

Заявники стверджують, що органи влади Молдови несуть відповідальність згідно з Конвенцією за стверджуване порушення ними конвенційних прав, оскільки влада не вжила належних заходів для їх недопущення. За словами заявників, частка відповідальності лежить також на Російській Федерації, оскільки територія Придністров'я перебувала і надалі залишається де-факто під контролем Росії, бо на цій території дислокуються російські війська та військова техніка і, як стверджують заявники, Росія підтримує місцевий сепаратистський режим.

Молдова ратифікувала Конвенцію 12 вересня 1997 року, а Російська Федерація — 5 травня 1998 року.

4 липня 2001 року, після розгляду питання щодо прийнятності справи та по суті, Велика палата Суду оголосила заяву прийнятною.