Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2002

Назва
 
Рішення палати у справах «Яношевич проти Швеції» і«Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції».Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgments in the Cases of Janosevic v. Sweden and Västberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden)
 
Зміст
 

386
23.07.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВАХ
«ЯНОШЕВИЧ ПРОТИ ШВЕЦІЇ»
І «КОМПАНІЯ
"ВЕСТБЕРҐА ТАКСІ АКТІЕБОЛАҐ"
ТА ВУЛИЧ ПРОТИ ШВЕЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив два рішення палати[1] у справах:

«Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (заява № 34619/97) і«Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції»(Västberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) (№ 36985/97).

У кожній справі Суд постановив:

— одноголосно, що допущено порушення пункту 1 статті 6 стосовно права всіх заявників на доступ до суду;

— одноголосно, що допущено порушення пункту 1 статті 6 у зв'язку з тривалістю судового провадження стосовно всіх заявників;

— шістьма голосами проти одного, що порушення стосовно права заявників на презумпцію невинуватості допущено не було.

Панові Яношевичу присуджено 15 000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду і 35 000 євро за судові витрати. Двом іншим заявникам присуджено загальну компенсацію нематеріальної шкоди на суму 20 000 євро і компенсацію за судові витрати розміром 20 000 євро. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Велимир Яношевич (Velimir Janosevic), громадянин Швеції — колишній власник таксомоторної компанії. «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» таксомоторне підприємство, а Ніно Вулич (Nino Vulic), громадянин Швеції, — її колишній директор.

Під час широкомасштабного розслідування діяльності таксомоторних підприємств, яке проводилося в 1994 і 1995 роках, податкове управління округу Стокгольм здійснило перевірку цих двох компаній. Зробивши висновок про неправильність їхніх податкових декларацій, податкове управління перевірило весь обіг їхньої комерційної діяльності і зобов'язало їх сплатити більший розмір певних податків. З огляду на висновок про подання ними неправильної інформації, їм також наказали сплатити податкові штрафи, загальна сума яких для п. Яношевича становила 160 000, а для компанії «Вестберґа таксі Актіеболаґ» — 35 000 шведських крон. Внаслідок оцінок оподаткування стосовно компанії «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» п. Вуличу було визначено більший прибутковий податок і, на тих самих підставах, які були висунуті стосовно компанії, йому наказали сплатити податкові штрафи загальною сумою в майже 58 000 шведських крон. Рішення податкового управління ухвалено в серпні, жовтні і грудні 1995 року.

Усі заявники оспорювали визначені податковими органами розміри оподаткування і звернулися з апеляціями до адміністративних судів. Оскільки суми визначених податків і штрафів були чималими і підлягали сплаті в негайному порядку, заявники звернулися з проханням відстрочити сплату цих сум, доки не буде ухвалено рішення стосовно їхніх апеляцій. Податкове управління та адміністративні суди відхилили це прохання, оскільки заявники не змогли надати як забезпечення банківську ґарантію. Через відсутність коштів для сплати зазначених податкових боргів п. Яношевича в червні 1996 року було оголошено банкрутом, а в лютому 1997 року оголошено про неплатоспроможність компанії «Вестберґа Таксі Актіеболаґ». Упродовж 1996 і 1997 років було конфісковано гроші п. Вулича з його банківського ощадного вкладу та його місячні оклади для покриття податкової заборгованості. На той час ще не прийняли жодної судової ухвали стосовно заборгованості заявників щодо сплати різних податків і податкових штрафів. Крім того, п. Яношевича було оголошено банкрутом ще до того, як суд виніс ухвалу стосовно його прохання відстрочити виконання рішення про погашення боргів.

У лютому 1999 року після перегляду своїх первинних рішень щодо податків і податкових штрафів стосовно п. Яношевича податкове управління відмовилося змінити їх і направило ці питання до окружного адміністративного суду, який визнав рішення податкового управління правомірними, встановивши стосовно податкових штрафів, що для їх стягнення існували підстави і що не було доведено будь-яких юридичних підстав звільняти п. Яношевича від сплати цих штрафів. Нині справа перебуває на розгляді в апеляційному адміністративному суді.

У червні 1997 року податкове управління підтвердило свої первинні рішення щодо компанії «Вестберґа Таксі Актіеболаґ». У липні 2000 року окружний адміністративний суд відхилив апеляцію компанії, зазначивши, що, оскільки після банкрутства її було ліквідовано, вона втратила правоздатність діяти як сторона. Компанія оскаржила це рішення, і в квітні 2002 року Верховний адміністративний суд дав дозвіл на апеляцію. Отже, зазначений суд вирішить, чи матиме компанія правоздатність спростувати рішення податкового управління, і таким чином буде прийнято судову ухвалу стосовно її податкової заборгованості.

Також у червні 1997 року податкове управління відмовилося змінити свої рішення стосовно п. Вулича. У березні 2000 року окружний адміністративний суд відхилив його апеляцію, посилаючись на ті самі підстави, на яких було відхилено апеляцію п. Яношевича. У грудні 2000 року апеляційний адміністративний суд визнав правомірність цього рішення, а в травні 2002 року Верховний адміністративний суд відмовив у дозволі на апеляцію.

2. Процедура і склад Суду

Заяви подані до Європейської комісії з прав людини 28 листопада 1996 року і 20 травня 1997 року, відповідно. 1 листопада 1998 року їх було передано до Європейського суду з прав людини. Відкрите слухання у справі «Яношевич проти Швеції» відбулося 26 вересня 2000 року. 26 вересня 2000 року справу «Яношевич проти Швеції» оголошено прийнятною, а 3 квітня 2001 року справу «Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції»оголошено частково прийнятною.

Судові рішення постановлені палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди), голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Усі заявники стверджували, що стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції не дозволяє застосовувати примусові заходи з виконання рішення податкових органів ще до остаточного визначення судом грошових заборгованостей. Вони також скаржилися, що податкові провадження не було завершено в розумний строк і що їх позбавлено права вважатися невинуватими доти, доки їхню вину не буде доведено згiдно із законом.

Рішення Суду

Стаття 6

Оскільки, згідно з практикою Суду, податкові спори, як правило, виходять за межі застосування поняття «цивільних прав і обов'язків», про які йдеться в статті 6 Конвенції, застосовність статті 6 залежить від того, чи можна розглядати податкові штрафи, накладені на заявників, як такі, що становлять «кримінальне обвинувачення» у контексті зазначеної статті. Суд встановив, що загальний характер юридичних положень стосовно податкових штрафів та мета їх стягнення, маючи як запобіжну, так і каральну функцію, свідчать про те, що, для цілей статті 6, заявників було обвинувачено в кримінальному злочині. Про кримінальний характер злочину також свідчила суворість потенційного і фактичного покарання.

Доступ до суду

Яношевич проти Швеції. Взявши до уваги те, що проти заявника було вжито примусових заходів з виконання рішення податкових органів, а у відстроченні його виконання було відмовлено, Суд дійшов висновку, що рішення податкового управління стосовно податків і податкових штрафів мали серйозне значення для заявника і призводили до наслідків, які мали стати ще серйознішими з подальшим перебігом провадження і шкоду від яких важко буде передбачити і компенсувати в разі, якщо заявникові пощастить домогтися скасування цих рішень.

Отже, дуже важливим чинником могла б бути наявність у нього реального доступу до суду, що забезпечувало б оперативність провадження за вчиненим з його боку позовом. Суд зауважив, що, розтягнувши прийняття рішення стосовно прохання заявника про перегляд встановлених ставок оподаткування на майже три роки, податкове управління не виконало обов'язку забезпечення оперативності, якої вимагали обставини цієї справи, і, таким чином, неправомірно затримало вирішення судом головних питань про встановлення додаткових податків і податкових штрафів. Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 6 стосовно права заявника на доступ до суду.

Компанія «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» та Вулич. Суд зазначив, що податкове управління та окружний адміністративний суд не виконали обов'язку забезпечення оперативності, якої вимагали обставини цих справ, і тим самим неправомірно затримали вирішення судом головних питань про встановлення додаткових податків і податкових штрафів. Що стосується першого заявника, то, навіть якщо судова ухвала була б винесена пізніше, сукупна затримка в отриманні такого вирішення не дає підстав вважати ефективним здобутий таким чином доступ до судів. Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 6 стосовно права обох заявників на доступ до суду.

Тривалість провадження

Яношевич проти Швеції. Суд зазначив, що період, який необхідно розглянути, почався 1 грудня 1995 року, коли податкове управління підготувало звіт про перевірку, в якому було наведено додаткову ставку оподаткування і поставлено вимогу про сплату податкових штрафів. Судове провадження стосовно податків і податкових штрафів триває досі — ця справа нині перебуває на розгляді апеляційного адміністративного суду. Станом на цю дату тривалість судового провадження становить майже шість років і вісім місяців.

Компанія «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» та Вулич. Провадження бере свій початок, коли — 20 лютого і 11 серпня 1995 року, відповідно, — податкове управління поінформувало заявників про намір встановити стосовно них додаткові податки і податкові штрафи. Щодо першого заявника, то відповідний період ще не закінчився, оскільки провадження стосовно встановлених для компанії ставок оподаткування досі триває у Верховному адміністративному суді. Щодо другого заявника, то відповідний період закінчився 3 травня 2002 року, коли завершилося провадження стосовно встановленої ставки оподаткування внаслідок рішення Верховного адміністративного суду про відмову йому в дозволі на апеляцію. Отже, провадження стосовно таксомоторної компанії тривало приблизно сім років і п'ять місяців, а стосовно п. Вулича — майже шість років і дев'ять місяців.

В обох справах Суд зазначив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 у зв'язку з тривалістю провадження у справі.

Презумпція невинуватості

Заявники стверджували, що було порушено їхнє право на презумпцію невинуватості, певною мірою через те, що, за їхніми словами, на них було покладено майже непереборний тягар доведення відсутності потреби встановити будь-які податкові штрафи, і, зокрема, через те, що рішення податкового управління стосовно податкових штрафів було виконано в примусовому порядку ще до прийняття судом ухвали щодо їхнього обов'язку сплатити такі штрафи.

Стосовно першого твердження заявників, Суд погодився з тим, що заявники опинилися перед презумпцією, що неточності, виявлені в оподаткуванні, виникли через непрощенні дії даного платника податку і що є достатні підстави для стягнення податкового штрафу як покарання за такі дії. Однак, хоча спростувати таку презумпцію було важко, заявники не були залишені без будь-яких засобів оборони, оскільки вони могли висунути підстави для зменшення штрафів або звільнення від їх сплати і подати підтверджувальні докази. Вирішуючи питання забезпечення рівноваги інтересів, залучених у податкову справу, Суд також зважає на фінансові інтереси держави. Суд зазначив, що система оподаткування, яка головним чином ґрунтується на інформації, яку подає платник податків, не функціонуватиме належним чином без наявності певних санкцій проти подання ним неправильної чи недостатньої інформації, і велика кількість податкових декларацій, які опрацьовуються щорічно, разом з інтересами забезпечення передбачуваного і однакового порядку застосування санкцій вимагають встановлення таких санкцій згідно зі стандартними нормами.

Дійшовши висновку, що презумпції, які застосовуються в шведському праві стосовно податкових штрафів, розумно обмежені, Суд, однак, зазначив, що такий висновок взагалі вимагає від судів робити диференційну і не занадто обмежувальну оцінку в кожній конкретній справі стосовно того, чи існують підстави для скасування таких штрафів або звільнення від їх сплати.

Що стосується другого твердження заявників, Суд зазначив, що ані стаття 6, ані фактично будь-яке інше положення Конвенції не можуть розглядатися як такі, що виключають у принципі вжиття примусових заходів з виконання рішень до того, як рішення стосовно податкових штрафів не стануть остаточними. Однак, зважаючи на те, що дострокове примусове стягнення податкових штрафів може мати серйозні наслідки для даної особи і може неґативно відбитися на її захисті в подальшому судовому провадженні, держава зобов'язана забезпечити справедливу рівновагу між залученими інтересами, особливо якщо до винесення судом ухвали стосовно обов'язку сплати таких штрафів останні вже було стягнуто в примусовому порядку. З'ясовуючи, чи було забезпечено справедливу рівновагу у справах заявників, Суд передусім зазначив, що фінансові інтереси держави не можуть самі по собі виправдати негайне примусове стягнення податкових штрафів, оскільки, на відміну від самих податків, вони не є джерелом доходу держави, а призначені для справляння тиску на платників податків з метою примусити їх виконувати свої зобов'язання згідно з податковими законами, а також для покарання порушників. Суд також взяв до уваги, що шведське право передбачає можливість повернення сплачених штрафних сум і скасування рішень про банкрутство в разі успіху апеляційного оскарження рішень про стягнення штрафів. Однак, зважаючи на те, що повернення таких сум не може повністю компенсувати конкретному платникові податків його збитки у випадках, коли в примусовому порядку вже було стягнуто значні суми, і на те, що система, яка дає змогу здійснити таке примусове стягнення ще до прийняття судом ухвали стосовно обов'язку сплати таких штрафів, заслуговує на критику, Суд зазначив, що насправді жодної суми з п. Яношевича та компанії «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» стягнуто не було, а стягнуто лише дрібну суму з п. Вулича. Крім того, через відсутність у них коштів, п. Яношевича і компанію «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» було оголошено банкрутами лише на підставі податкової заборгованості. З огляду на це, Суд дійшов висновку, що можливість повернення будь-яких сплачених штрафних сум становить достатню ґарантію забезпечення інтересів заявників.

Отже, Суд зазначив, що право заявників на презумпцію невинуватості порушено не було, і тому будь-якого порушення пунктів 1 і 2 статті 6 у зв'язку з цим не допущено.

Окрему думку (яка збігається з позицією більшості) судді Томассен і окрему думку (яка частково не збігається з позицією більшості) судді Касадеваля додано до текстів цих судових рішень.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua