365
11.07.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ҐОЧ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 11 липня 2002 року у справі «Ґоч проти Туреччини» (Göç v. Turkey) (заява № 36590/97), Європейський суд з прав людини постановив:

— дев'ятьма голосами проти восьми, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини у зв'язку з відсутністю усного слухання в національному провадженні стосовно позову заявника про відшкодування шкоди;

— одноголосно, що було допущено порушення пункту 1 статті 6, з огляду на те, що головний прокурор подав до Касаційного суду висновок стосовно суті апеляції заявника, але заявника з цим висновком ознайомлено не було.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 2000 євро за нематеріальну шкоду та 4500 євро за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Мехмет Ґоч (Mehmet Göç), громадянин Туреччини, 1956 року народження, проживає в м. Ізмір (İzmir).

Пана Ґоча було затримано 25 липня 1995 року за підозрою в крадіжці та підробці судових документів, які стосувалися справи про розірвання шлюбу. 27 липня 1995 року його було звільнено без висунення обвинувачення. Він вчинив проти Міністерства фінансів позов про відшкодування шкоди у зв'язку з незаконним затриманням, посилаючись на передбачений Законом № 466 порядок відшкодування шкоди. Рішенням національного суду, без проведення слухання, заявникові було призначено компенсацію в розмірі 10 000 000 турецьких лір. Він подав апеляцію до Касаційного суду, посилаючись на недостатню суму призначеної компенсації. Міністерство фінансів також оскаржило це рішення. Головний прокурор подав до Касаційного суду висновок з рекомендацією відхилити обидві апеляції. Цей висновок заявникові повідомлено не було. Касаційний суд, не проводячи слухання, залишив без зміни рішення суду нижчої інстанції про присудження зазначеної компенсації.

У конвенційному провадженні заявник скаржився, посилаючись на пункт 1 статті 6, що його позбавили права на справедливий судовий розгляд позову про відшкодування шкоди, оскільки жодного усного слухання проведено не було і він не мав можливості відповісти на висновок головного прокурора.

2. Процедура і склад Суду

9 листопада 2000 року Європейський суд з прав людини (колишня четверта секція) одноголосно постановив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 у зв'язку з тим, що у заявника не було змоги відповісти на висновок прокурора і що не було необхідності розглядати скаргу стосовно непроведення усного слухання.

Як п. Ґоч (15 січня 2001 року), так і Уряд-відповідач (12 лютого 2001 року) попрохали, посилаючись на статтю 43 Конвенції, про передання справи на розгляд Великої палати.

Не заперечуючи висновку палати щодо ролі, яку відіграв головний прокурор, заявник піддав це рішення критиці за висновок про відсутність необхідності розглянути скаргу по суті стосовно непроведення усного слухання. Він зазначив, що, оскільки це була його основна скарга до Суду, її треба було розглянути окремо по суті і в першочерговому порядку. Зі свого боку, Уряд вважав, що палата неправильно витлумачила роль головного прокурора у провадженні справи в Касаційному суді, а також правовий наслідок його висновку.

5 вересня 2001 року колеґія Великої палати погодилася передати справу.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Ґаукур Йорундссон(Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Ріца Тюрмен(Riza Türmen, Туреччина)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, посилаючись на статтю 6 Конвенції, що його право на справедливий судовий розгляд було порушено, оскільки а) не було проведено усного слухання його позову про відшкодування шкоди та b) його не було ознайомлено з висновком головного прокурора.

Рішення Суду

Рамки розгляду справи

Суд підтвердив, що, згідно зі статтею 43 Конвенції, йому передано всі матеріали «справи» для повторного розгляду і винесення нового рішення. Отже, Суд відхилив заперечення заявника, який стверджував, що Суд не може розглянути арґументи Уряду-відповідача стосовно ролі головного прокурора, а також стосовно правового наслідку його висновку (див. вище). Суд пояснив, що ці питання не порушувалися в їхніх поданнях на етапі розгляду першою палатою питання прийнятності та суті справи.

Стаття 6

На відміну від першої палати (див. вище), Суд дійшов висновку, що скаргу заявника стосовно непроведення усного слухання слід розглянути окремо по її суті, оскільки вона відрізнялася від скарги заявника щодо неповідомлення йому висновку головного прокурора.

Суд також зазначив, що стаття 6 є застосовною, оскільки підставою для позову заявника було право на компенсацію, згідно з передбаченим законом порядком відшкодування шкоди. Отже, предмет позову, поданого до національних судів, був фінансовим за характером, а підсумок національного провадження був вирішальним для його права на відшкодування.

1. Непроведення усного слухання

Суд дійшов висновку, що не було виняткових обставин, які виправдовували б непроведення усного слухання позову заявника про відшкодування шкоди. На думку Суду, заявникові треба було надати можливість в усній формі пояснити суду першої інстанції завдану йому затриманням моральну шкоду, яка спричинила стрес і болісне занепокоєння. Ці питання не були технічними, які можна було б належним чином вирішити, розглянувши лише матеріали у справі. Суд вважає, що для здійснення правосуддя та дотримання принципу підзвітності державних органів влади у справі заявника було б краще, якби заявникові надали право пояснити свою особисту ситуацію під час слухання в національному суді із забезпеченням громадського нагляду. Цей чинник переважував інтереси оперативності та ефективності, які, як стверджує Уряд, мав забезпечувати Закон № 466.

На цих підставах Суд визнав, що було порушено статтю 6.

2. Неповідомлення висновку головного прокурора

Суд погодився з першою палатою, що арґументи заявника в цій частині скарги обґрунтовують наявність порушення статті 6 Конвенції. Суд знову підтвердив встановлений ним у своїй практиці підхід, за яким право на змагальне провадження у принципі означає можливість сторін у цивільній або кримінальній справі знати і коментувати всі подані докази чи наведені зауваження, навіть якщо вони надходять від незалежного члена національної юридичної служби, яким у цій справі є головний прокурор, і мають на меті вплинути на рішення Суду. Висновок головного прокурора, навіть незважаючи на його рекомендацію відхилити апеляцію заявника та Міністерства фінансів, підривав шанси успішного результату вирішення справи в Касаційному суді. Суд також відхилив арґумент Уряду про те, що заявник мав змогу звернутися до Касаційного суду по інформацію стосовно справи та одержати копію висновку. Суд вважає, що, згідно з принципом забезпечення справедливості, саме канцелярія Касаційного суду повинна була повідомити заявника про надходження такого висновку і що він міг подати свої письмові зауваження.

Отже, як і перша палата, Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6.

Судді Вільдхабер, Коста, Ресс, Тюрмен, Бірсан, Юнґвірт, Марусте та Уґрекхелідзе висловили спільну окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості, і суддя Ресс, до якого приєднався суддя Марусте, висловив окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Ці окремі думки додано до тексту рішення.