Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2002

Назва
 
Рішення у справі «Мікулич проти Хорватії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Mikulic v. Croatia)
 
Зміст
 

074
07.02.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «МІКУЛИЧ ПРОТИ ХОРВАТІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia) (№ 53176/99); рішення не є остаточним[1].

Суд одноголосно постановив, що:

— було допущено порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на вирішення питання щодо цивільних прав упродовж розумного строку);

— було допущено порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до сімейного життя);

— було допущено порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) стосовно скарги, поданої з посиланням на пункт 1 статті 6.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявниці 7000 євро як компенсацію за моральну шкоду.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Монтана Мікулич (Montana Mikulic) — громадянка Хорватії, народжена поза шлюбом у 1996 році. 30 січня 1997 року вона та її мати подали до Заґребського муніципального суду позов про встановлення батьківства громадянина Н.Р. Кілька разів суд відстрочував слухання справи у зв'язку з нез'явленням Н.Р. до суду. Н.Р. також не виконав розпоряджень суду про явку в домовлений час і місце для проходження експертизи на ДНК з метою встановлення батьківства. Про проведення такого дослідження домовлялися шість разів. Три з половиною роки по тому суд дійшов висновку, що Н.Р. є батьком заявниці. Підставою для такого висновку стали свідчення матері заявниці, а також той факт, що Н.Р. уникав проходження експертизи на ДНК.

Н.Р. звернувся з апеляцією до Заґребського окружного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, визнавши, що уникнення громадянином Н.Р. проходження експертизи на ДНК не може бути основною підставою для встановлення його батьківства.

Справу було повернуто до муніципального суду, який розпорядився заслухати свідків, що, за словами Н.Р., мали інтимні стосунки з матір'ю упродовж відповідного періоду. 19 листопада муніципальний суд встановив батьківство Н.Р. і видав наказ про виплату ним аліментів заявниці. Н.Р. подав апеляцію. Як свідчать матеріали справи, судове провадження триває в окружному суді.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейського суду з прав людини 9 жовтня 1999 року і 7 грудня 2000 року оголошено прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Анатолій Ковлер (Anatoly Kovler, Росія)

Владиміро Заґребельський (Vladimiro Zagrebelsky, Італія),

а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася, посилаючись на статтю 8, що неприйняття національними судами рішення в її справі залишило невизначеною її особу. Вона також скаржилася, посилаючись на пункт 1 статті 6, на тривалість судового провадження і, посилаючись на статтю 13, на те, що вона не має засобів для прискорення судового провадження і що законодавство Хорватії не зобов'язує відповідачів у справах про встановлення батьківства виконувати судовий наказ про проходження експертизи на ДНК.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Суд взяв до уваги те, що муніципальний суд призначав 15 слухань, шість із яких були відстрочені у зв'язку з нез'явленням Н.Р., тимчасом як жодне слухання не було відкладене через відсутність заявниці. З огляду на такі обставини справи, Суд визнав, що тривалість судового провадження, яка має братися до уваги, не задовольняє вимогу розумного строку. Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 8

Суд зазначив, що законодавство Хорватії не передбачає жодних заходів, якими можна було примусити Н.Р. виконати судовий наказ про проходження експертизи на ДНК. Немає також жодного положення, яке передбачало б прямі наслідки такого невиконання. Проте факт той, що в цивільному провадженні судам ніщо не заважало зробити висновки, виходячи з того, що сторона перешкоджає встановленню певних фактів. Але само по собі це не було достатньою і належною підставою для встановлення батьківства у справах, у яких гаданий батько уникає виконання наказу про проходження дослідження на ДНК. Крім того, суд першої інстанції не вирішив питання батьківства за допомогою оцінки інших відповідних доказів.

Суд зазначив, що людина, опинившись у ситуації заявниці, має життєво важливий інтерес, захищений Конвенцією, в одержанні інформації, необхідної для розкриття правди про важливий аспект щодо своєї особи. З іншого боку, не треба забувати про те, що захист третіх осіб може перешкоджати можливості примусу їх до з'явлення на будь-яке медичне обстеження, включно з експертизою на ДНК.

Така система права, яка існує в Хорватії і не передбачає засобів примусу гаданого батька виконати судовий наказ про проходження дослідження на ДНК, може у принципі вважатися відповідною статті 8. Однак Суд зазначив, що, згідно з цією системою, інтереси особи, яка домагається встановлення батьківства, мають бути забезпечені, коли батьківство не може бути встановлене за допомогою дослідження на ДНК. Відсутність будь-якого процедурного засобу примусити гаданого батька виконати судовий наказ відповідатиме принципові пропорційності лише тоді, коли передбачаються альтернативні засоби, які дають незалежному органові змогу оперативно вирішити питання у зв'язку з позовом про батьківство. У цій справі заявниця не мала у своєму розпорядженні жодної такої процедури.

Крім того, розглядаючи клопотання про встановлення батьківства, суди були зобов'язані зважати на основний принцип забезпечення інтересів дитини. Суд визнав, що наявна процедура не забезпечувала справедливого балансу між правом заявниці на усунення без зайвих зволікань невизначеності стосовно її особи та правом гаданого батька не проходити обстеження на ДНК. Отже, неефективність судів залишила заявницю у стані тривалої невизначеності стосовно її особи. Відповідно, було допущено порушення статті 8.

Стаття 13

Суд встановив, що заявниця не мала ефективного засобу правового захисту стосовно тривалості судового провадження, і, отже, було допущено порушення статті 13, взятої у поєднанні з пунктом 1 статті 6.

Що стосується її скарги про те, що національне законодавство не передбачає жодних заходів забезпечення присутності відповідача на судовому розгляді позову про встановлення батьківства, Суд дійшов висновку, що він уже взяв цей аспект до уваги, розглядаючи скаргу в світлі статті 8, тому немає необхідності розглядати те саме питання за статтею 13.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua