Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2001

Назва
 
Рішення у справі «Іванчук проти Польщі». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Iwanczuk v. Poland)
 
Зміст
 

856
15.11.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «IВАНЧУК ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Iванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland) (заява № 25196/94) (рішення не остаточне[1]).

Суд постановив:

— шістьма голосами проти одного, що було допущено порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини (заборона поводження, що принижує гідність);

— одноголосно, що було допущено порушення пункту 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність); і

— одноголосно, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 30 000 польських злотих як компенсацію за нематеріальну шкоду та 14 400 польських злотих за судові витрати.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявник — Кшиштоф Іванчук (Krzysztof Iwanczuk), громадянин Польщі, 1962 року народження, проживає у м. Бжеґ (Brzeg), Польща.

У травні 1991 року його було заарештовано і взято під варту за підозрою у спробі крадіжки, а 18 грудня 1992 року пред'явлено обвинувачення в незаконному привласненні коштів. Було ухвалено численні рішення про подовження строку тримання його під вартою, а апеляції заявника проти цих рішень відхилялися.

19 вересня 1993 року він попрохав дозволу брати участь у голосуванні на парламентських виборах, оскільки особи, що трималися під вартою у вроцлавській (Wroclaw) в'язниці, яка була місцем його ув'язнення, мали можливість голосувати. Його привели до кімнати для охоронців, де четверо охоронців сказали йому, що перед голосуванням потрібно роздягтися і пройти процедуру обшуку. Заявник зняв одяг, за винятком спідньої білизни, і тоді охоронці почали з нього глузувати, обмінюючись образливими зауваженнями щодо його тіла і насмішками. Йому наказали роздягтися догола, але він відмовився, і тоді, не дозволивши йому проголосувати, вони відвели його назад у камеру.

21 грудня 1993 року Вроцлавський реґіональний суд вирішив звільнити заявника під заставу, встановивши її в розмірі 2000 мільйонів (старих) злотих. Це рішення підтвердив апеляційний суд, який визнав, що ніщо не заважає депонувати заставу готівкою або оформити її як заставу на майно заявника. 18 січня 1994 року реґіональний суд зменшив розмір застави до 1500 мільйонів старих злотих. Заявник попрохав оформити її у вигляді застави на майно і додати до неї експертну оцінку вартості його майна. Далі було ухвалено кілька інших рішень, які щоразу змінювали розмір та форму застави. Нарешті, у квітні було вирішено прийняти 100 мільйонів старих злотих готівкою і 750 мільйонів — у вигляді застави на майно. Після внесення цієї застави заявника звільнили 5 травня 1994 року — через чотири місяці та чотирнадцять днів після ухвалення рішення про звільнення.

Його справа розглядається приблизно вісім з половиною років і триває й досі.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 26 квітня 1994 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. Заяву оголошено прийнятною 9 листопада 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Володимир Буткевич (Україна)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, посилаючись на статтю 3, що він зазнав приниження з боку в'язничних охоронців. Він також скаржився, посилаючись на пункт 3 статті 5, на тривалість тримання його під вартою, і, посилаючись на пункт 1 статті 6, на тривалість кримінального провадження проти нього.

Рішення Суду

Стаття 3

Суд визнав сумнівність того, що здійснення особами в запобіжному ув'язненні права на участь у голосуванні під час парламентських виборів має залежати від виконання будь-яких інших особливих умов, окрім тих, які продиктовані звичайною вимогою забезпечення в'язничної безпеки. У будь-якому разі, Суд не погодився з виправданням доцільності включення до таких умов необхідності роздягатися догола перед групою в'язничних охоронців.

Беручи до уваги особистість заявника, його спокійну поведінку за увесь час перебування під вартою, той факт, що він не обвинувачувався в будь-якому насильницькому злочині і не мав раніше судимості, Суд також вважає недоведеною наявність підстав для побоювань його можливої аґресивної поведінки. З огляду на особистість заявника та всі інші обставини справи, Суд не визнав переконливими арґументи, подані на підтвердження необхідності наказу роздягтися догола перед в'язничними охоронцями, що це виправдовувалося міркуваннями безпеки.

Крім того, хоча в деяких випадках для забезпечення в'язничної безпеки або запобігання порушенням внутрішнього порядку у в'язниці й справді може потребуватися обшук з роздяганням догола, такий захід має проводитися належним чином. В'язничні охоронці словесно ображали і знущалися із заявника; ці дії, спрямовані на те, щоб викликати почуття приниження й неповноцінності, на погляд Суду, свідчили про відсутність поваги до його людської гідності. Беручи до уваги відсутність переконливих підстав для такого поводження із заявником, а також те, що він бажав здійснити своє право голосу в порядку, спеціально встановленому для затриманих, Суд визнав, що дії, які образили й принизили його, становили поводження, яке принижує гідність, і це означає порушення статті 3.

Пункт 3 статті 5

Хоча, зазначив Суд, органи влади вже в грудні 1993 року визнали, що звільнення заявника не становить загрози для провадження, його було звільнено лише в травні 1994 року.

З огляду на той факт, що провадження стосовно розміру та способу виплати застави тривало аж чотири місяці й чотирнадцять днів, і тоді, коли заявник перебував під вартою, і вже після того, як було ухвалено рішення про відсутність необхідності подальшого тримання його під вартою, а також враховуючи, що органи влади не подали будь-яких достатніх підстав на виправдання змін у рішеннях стосовно форми внесення застави, Суд встановив, що було допущено порушення пункту 3 статті 5.

Пункт 1 статті 6

Суд погодився з тим, що це провадження було певною мірою складним у зв'язку з предметом кримінальної справи. Однак що стосується поведінки заявника, то не було фактів, які б свідчили, що вона спричинила таку тривалість провадження. Що ж до дій органів влади, Суд зазначив, що 17 листопада 1999 року склад суду змінився, а отже, слухання у справі мають бути проведені в новому складі, незважаючи на той факт, що вже відбулося 71 слухання цієї справи.

Суд дійшов висновку, що загальну тривалість провадження у справі заявника не можна вважати розумною, тому було допущено порушення пункту 1 статті 6.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua