Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2001

Назва
 
Рішення у справі «Агудімос та судноплавна компанія "Сефаллоніан скай" проти Греції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Agoudimos & Cefallonian Sky Shipping co. v. Greece)
 
Зміст
 

483
28.06.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«АГУДІМОС ТА СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "СЕФАЛЛОНІАН СКАЙ" ПРОТИ ГРЕЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Агудімос та судноплавна компанія "Сефаллоніан скай" проти Греції» (Agoudimos & Cefallonian Sky Shipping co. v. Greece) (заява № 38703/97). Суд одноголосно постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий судовий розгляд).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникам 2 500 000 драхм за нематеріальну шкоду і 7700 американських доларів за судові витрати. (Рішення викладене лише англійською мовою.)

1. Основні факти

Заявницею є судноплавна компанія «Сефаллоніан скай», заснована згідно з грецьким законодавством, базується в Піреї (Piraeus) і підлягає ліквідації. Перший заявник — Димитріос Агудімос (DimitriosAgoudimos), громадянин Греції, один із трьох ліквідаторів.

Перший заявник купив на аукціоні судно, виставлене на продаж у примусовому порядку. Згодом він продав це судно компанії-заявниці, яка в лютому 1983 року перепродала його іноземній компанії.

У січні 1984 року Фонд соціального забезпечення моряків (NAT) видав розпорядження, яким першому заявникові і компанії-заявниці, як попереднім власникам, було наказано сплатити внески на соціальне забезпечення та оплатити деякі інші витрати, пов'язані з періодом до аукціону. 30 липня 1986 року Пірейський апеляційний суд визнав, що заявники не несли відповідальності за борги, оскільки законодавство, яке зобов'язувало всіх попередніх власників судна сплатити борги Фондові соціального забезпечення моряків, не поширювалося на власників, які купили судно, виставлене на примусовий продаж з торгів. 30 червня 1987 року парламент прийняв Закон № 1711/1987. На думку парламенту, пункт 6 статті 1 цього закону означає, що власники, які придбали судно, виставлене на примусовий продаж на аукціоні, також несуть відповідальність за борги перед Фондом соціального забезпечення моряків.

10 червня 1988 року Фонд NAT подав апеляцію проти рішення від 30 липня 1986 року до Касаційного суду, посилаючись, зокрема, на пункт 6 статті 1 Закону № 1711/1987. 22 квітня 1993 року Фонд NAT домігся видання наказу про арешт майна першого заявника, і 16 квітня 1997 року Касаційний суд вирішив справу на користь Фонду NAT і передав справу до апеляційного суду. Судове провадження триває й досі, і майно першого заявника залишається під арештом.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 19 вересня 1997 року і передано до Європейського суду з прав людини 1 листопада 1998 року. 18 травня 2000 року її було оголошено частково прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Андраш Бака (András Baka, Угорщина), голова

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Cловаччина)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія),

а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункт 1 статті 6, заявники оскаржували законодавче втручання в судове провадження проти них.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд знову підтвердив, що, хоч у принципі законодавчий орган не позбавлений права запроваджувати нові положення, що мають зворотну силу і реґулюють права, які виникають на підставі існуючих законів, принцип верховенства права і поняття справедливого судового розгляду, втілені в статті 6, виключають будь-яке право законодавчого органу — окрім випадків, коли для цього є неспростовні підстави, що випливають із загальних інтересів, — на втручання у процес здійснення правосуддя з метою вплинути на судове рішення у спорі.

Суд не міг не зважити на дію статті 1 Закону № 1711/1987 у поєднанні зі способом і часом його запровадження. Хоча пункт 13 статті 1 прямо виключає зі сфери його застосування судові рішення, які вже стали остаточними, закон раз і назавжди визначає рамки, в яких має відбуватися спір у звичайних судах, і при цьому має зворотну силу. Отже, прийняття Закону № 1711/1987 під час здійснення цього судового провадження фактично визначило суть спору. Після того як Касаційний суд застосував цей закон у своєму рішенні від 16 квітня 1997 року, продовжувати судовий спір не було сенсу.

Стосовно арґументу Уряду про те, що це не був спір між заявниками та державою, Суд зазначив, що органи соціального забезпечення виконують місію державної служби і перебувають під наглядом виконавчих органів. Отже, неминучим є висновок про те, що втручання законодавчого органу в цій справі відбулося у час, коли тривало судове провадження, в якому держава була стороною. У підсумку держава порушила права заявників за пунктом 1 статті 6, здійснивши втручання, яке, безперечно, було спрямоване на те, щоб забезпечити сприятливий для неї результат судового провадження, в якому вона була стороною. Отже, було порушено пункт 1 статті 6.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua