Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 3'2001

Назва
 
Рішення у справі «Алтай проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Altay v. Turkey)
 
Зміст
 

369
22.05.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «АЛТАЙ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У повідомленому сьогодні[1] письмово рішенні у справі «Алтай проти Туреччини» (Altay v. Turkey) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив:

— що було порушено статтю 3 (заборона нелюдського поводження) Європейської конвенції з прав людини;

— що було порушено пункт 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції; і

— що було порушено пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд), а також що не було необхідності розглядати інші скарги, подані заявником з посиланням на пункти 1 і 3 (с) статті 6.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 100 000 французьких франків як компенсацію за моральну шкоду, а також 10 000 французьких франків — за судові витрати.

1. Основні факти

Упродовж часу, що розглядається в справі, Мехмета Алтая (Mehmet Altay), громадянина Туреччини, 1956 року народження, тримали під вартою у в'язниці Ґебзе (Gebze).

За підозрою у членстві в нелеґальній збройній організації (збройний рух Турецької комуністичної партії) «TKP/B-SHB» та, зокрема, у проведенні бомбових нападів та збройних пограбувань від імені цієї організації п. Алтай 2 лютого 1993 року був заарештований поліцією в м. Стамбулі і взятий під варту в поліційній дільниці при Стамбульському штабі поліційних сил безпеки. 15 лютого 1993 року, тобто на чотирнадцятий день перебування під вартою, він пройшов медичне обстеження. У медичному висновку було зафіксовано виявлений на лобі з лівого боку отриманий внаслідок нещодавнього тілесного ушкодження шрам рожевого кольору, розміром в один сантиметр, та два шрами, розміром у два і три сантиметри, в ділянці лівої скроні. Судовий лікар призначив три дні відпустки за хворобою. Наступного дня п. Алтая привели до прокурора і судді Стамбульського суду державної безпеки. Суддя видав розпорядження про його запобіжне ув'язнення.

Згодом, 11 травня 1993 року, заявник подав скаргу, стверджуючи про жорстоке поводження з ним співробітників поліції, що чергували під час перебування його під вартою в поліційній дільниці. Прокурор відправив цю скаргу до управління губернатора м. Стамбула. Губернатор доручив начальникові Стамбульського штабу поліційних сил безпеки провести розслідування за фактами скарги. У листі від 21 червня 1993 року до управління губернатора м. Стамбула начальник Стамбульського штабу поліційних сил безпеки доповів про результати розслідування, проведеного за фактами скарги заявника. У листі зазначалося: «Протокол арешту та інші документи свідчать про те, що під час арешту п. Алтая поліцейські застосували силу і що під час допиту він спробував утекти і вдарився головою об двері. Крім того, у своїх свідченнях співробітники поліції заперечували всі твердження проти них». Згодом він подав до стамбульського губернатора клопотання з проханням закрити справу за браком підстав для обвинувачення в кримінальному злочині. Губернатор м. Стамбула задовольнив це клопотання.

У той самий період, 4 березня 1993 року, прокурор Стамбульського суду державної безпеки висунув проти заявника обвинувачення, стверджуючи, що він є одним із засновників і керівників збройного угруповання, що ставило за мету знищення конституційного порядку і національної єдності, а також проведення бомбових нападів та збройних пограбувань від імені згаданої організації.

Стамбульський суд державної безпеки, у складі двох цивільних суддів та одного військового судді у званні полковника, виніс своє рішення 26 травня 1994 року. Цей суд визнав п. Алтая винним в інкримінованому йому злочині, вчиненому від імені збройного руху «TKP/B-SHB» і спрямованому на знищення конституційного порядку. Заявника було засуджено до смертної кари, заміненої довічним ув'язненням, за статтею 146 Кримінального кодексу, згідно з якою будь-яка спроба повалення конституційного ладу і підриву національної єдності вважається злочином. 2 червня 1995 року Касаційний суд залишив це судове рішення без зміни.

2. Процедура і склад Суду

Справу було подано до Європейської комісії з прав людини 14 квітня 1993 року. 1 листопада 1998 року її було передано до Суду і доручено першій секції. Рішенням від 15 червня 1999 року палата оголосила заяву прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

У своїй скарзі заявник стверджував, що було порушено статтю 3, пункт 3 статті 5 та пункти 1 і 3(c) статті 6 Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 3

Суд знову наголосив на нормі свого прецедентного права, згідно з якою загальна практика оцінки доказів досі передбачала застосування критерію доказовості «за відсутності розумних підстав для сумніву». Однак така доказовість може випливати із співіснування досить вагомих, чітких і узгоджених висновків або схожих неспростовних презумпцій. Суд зазначив, зокрема, що вагомі фактичні презумпції виникають тоді, коли особа дістає тілесні ушкодження під час тримання її під вартою в поліції, де вона перебуває під цілковитим наглядом співробітників поліції. Це покладає саме на Уряд обов'язок забезпечити правдоподібне пояснення того, що спричинило ці тілесні ушкодження, а також зобов'язує його подати докази на підтвердження встановлених фактів, що піддають сумніву твердження потерпілого, особливо якщо ці твердження підкріплені медичними довідками.

Насамперед Суд зазначив, що, як свідчать матеріали справи, хоча п. Алтая було заарештовано 2 лютого 1993 року, лікарський огляд він пройшов лише 15 лютого 1993 року, тобто через чотирнадцять днів після арешту. Лікар зафіксував наявність на голові заявника трьох шрамів від поранення, і ніхто не стверджував, що ці тілесні ушкодження могли з'явитися ще до арешту заявника.

За словами начальника Стамбульського штабу поліційних сил безпеки, якому губернатор доручив розслідування цієї справи, тілесні ушкодження були спричинені п. Алтаю як внаслідок застосування поліцією сили під час арешту, так і внаслідок інциденту, коли заявник при спробі втекти під час допиту вдарився головою об двері. Щодо застосування сили під час арешту, Суд зазначив, що заявник не проходив після арешту медичного обстеження, за допомогою якого можна було б встановити сліди тілесних ушкоджень, якщо такі існували. З цього приводу Суд зазначив, що, якщо тілесні ушкодження п. Алтая були спричинені внаслідок застосування сили при арешті, саме Уряд був зобов'язаний подати відповідні докази, а саме — медичні довідки і докладні протоколи, які засвідчили б, що поліція застосувала силу, не виходячи за межі потреби, і це застосування сили було вкрай необхідним. У справі, що розглядається, цього зроблено не було. Щодо спроби втечі під час допиту, Суд зауважив, що пояснення, надані начальником поліції, містили висновки, що не ґрунтуються на будь-яких встановлених фактах, і посилань на яку-небудь дату виникнення цих тілесних ушкоджень немає. Крім того, протоколи співробітників поліції і свідчення, на яких ґрунтувалося це пояснення, заявникові або Суду надіслано не було.

Важливою обставиною є й те, що жодний національний орган, відповідальний за розслідування скарги п. Алтая, чи то прокурор, що отримав скаргу, чи то начальник поліції, якому губернатор Стамбула доручив розслідувати справу, не зробив жодної спроби заслухати докази заявника, котрий міг би навести свою версію подій.

Суд вважав за необхідне знову наголосити на тому, що у випадку, коли всі або більша частина фактів, про які йде мова, становлять сферу обізнаності органів влади, як це має місце у справі осіб, що перебувають під контролем таких органів, версія, подана скаржником, є основним фактором у визнанні причин тілесних ушкоджень. Слідчі органи тоді можуть перевірити правдивість тверджень про жорстоке поводження, порівнявши тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних довідках, з версією потерпілого. Як підсумок, Суд зауважив, що докази не підтверджують заяви начальника поліції про те, начебто тілесні ушкодження були спричинені під час арешту та/або під час спроби втечі. За відсутності правдоподібного пояснення, Суд визнав, що в цій справі встановленим фактом є те, що тілесні ушкодження, сліди яких було виявлено на тілі заявника, стали наслідком поводження, відповідальність за яке несе Уряд.

Суд також визнав очевидним той факт, що під час взяття під поліційну варту заявник мав добре здоров'я, а згодом зазнав тілесного ушкодження голови, одного з життєво важливих органів. Ці ушкодження були зафіксовані на чотирнадцятий день його перебування під вартою в поліції і викликали необхідність призначення триденної відпустки за хворобою. Протягом п'ятнадцяти днів під вартою в поліції п. Алтай був позбавлений будь-якої можливості скористатися адвокатською допомогою, а протягом тринадцяти днів — лікарською допомогою. Отже, він перебував в ізоляції і був залежним від співробітників поліції, тобто його становище було особливо вразливим. Суд дійшов висновку, що те, яким чином поводилися із заявником під час тримання його під вартою в поліції, являло собою нелюдське поводження, заборонене статтею 3 Конвенції.

Пункт 3 статті 5

Суд визнав, що п'ятнадцятиденне перебування під вартою в поліції без можливості постати перед суддею, як це трапилося в справі, що розглядається, не відповідає нормі своєчасності, встановленій зазначеною вище прецедентною практикою Суду.

Пункти 1 і 3 (с) статті 6

Суд знову привернув увагу до своїх висновків у рішеннях, винесених у прецедентних справах, згідно з якими певні аспекти статусу військових суддів, що засідають в судах державної безпеки, піддають сумніву їхню незалежність і безсторонність: наприклад, той факт, що вони є військовослужбовцями, підпорядкованими командуванню збройних сил, що мають виконувати накази виконавчої влади; той факт, що вони зобов'язані дотримувати військової дисципліни; а також те, що питання, пов'язані з призначенням їх на посади, здебільшого вирішують адміністративні органи і керівництво збройних сил. Не встановивши підстав для відхилення від зробленого в цих рішеннях висновку про наявність порушення пункту 1 статті 6, Суд визнав, що в цій справі також було порушено це положення.

Щодо інших скарг заявника, поданих з посиланням на пункт 3 (с) статті 6 Конвенції, Суд визнав, що необхідності їх розглядати не було.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua