Стаття з журналу № 2'1999

279
20.5.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «БЛАДЕТ ТРОМСО»
і СТЕНСААС ПРОТИ НОРВЕГІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 20 травня 1999 року у справі «Бладет Тромсо» і Стенсаас проти Норвегії» (Bladet Tromsш and Stensaas v. Norway), Європейський суд з п рав людини постановив тринадцятьма голосами проти чотирьох, що було порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив виплатити заявникам  певні суми як компенсацію за мате‑ріальні збитки і судові витрати.

1. Основні факти

Справа стосується заяви, поданої двома заявниками. Перший заявник – це товариство з обмеженою відповідальністю «Bladet Tromsш А/ S», яке ви‑дає газету «Бладет Тромсо» у містечку Тромсо у північній частині Норвегії. У зазначений час вона мала тираж 9000 примірників. Другий заявник, п. Пал Стенсаас (Pеl Stensaas), був її редактором. Він — громадянин Норвегії, 1952 року народження, живе в  Несбруа (Nesbrua) поблизу Осло.

У березні та квітні 1988 року п. Ліндберг (Lindberg) служив інспектором з полювання на тюленів, призначеним міністерством рибного господарства, на борту судна M/S «Harmoni». У своєму звіті від 30 червня 1988 року він заявив про ряд порушень правил полювання на тюленів і висунув обвинувачення проти п'яти названих поіменно членів команди. У звіті стверджувалось, окрім іншого, що з тюленів живцем здирали шкіру. Міністерство рибного госпо‑дарства вирішило, що цей звіт не слід публікувати, посилаючись на поло‑ження Закону «Про доступ публіки до офіційних документів» 1970 року, згід‑но з яким звіти, у яких містяться обвинувачення у злочинах за статутним пра‑вом, не повинні бути доступними для публіки.

15 липня 1988 року газета «Бладет Тромсо» опублікувала статтю п. Лінд‑берга, де повторювалися окремі обвинувачення, вміщені у його звіті, який газета отримала від п. Ліндберга. 19 липня 1988 року газета опублікувала частину звіту, а 20 липня — його решту. Імена п'яти причетних членів коман‑ди було опущено.

У травні 1991 року члени команди судна «Harmoni» порушили справу про наклеп проти заявників. У рішенні від 4 березня 1992 року окружний суд Норд-Тромс постановив, що дві заяви, опубліковані в газеті «Бладет Тромсо» 15 липня 1988 року, і чотири заяви, опубліковані 20 липня, мали наклепницький характер і були «незаконними», а їхню правдивість доведено не було. Вважали, що одна з цих заяв — «з тюленів живцем здирали шкіру» — означає, що мисливці на тюленів вчинили щодо тварин акти жорстокості. Другу розуміли як натяк на те, що мисливці на тюленів вчинили кримі‑нальний напад на інспектора з полювання на тюленів і погрожували йому. У решті заяв натякалося , що якісь (невідомі) мисливці убили чотирьох безву‑хих тюленів, полювання на яких у 1988 році було незаконним. Окружний суд проголосив ці заяви дріб'язковими і такими, що не мають юридичної сили (dшde og makteslшse). Вважаючи, що газета вчинила недбалість, суд поста‑новив, щоб газета та її редактор сплатили, відповідно, 10000 норвезьких крон і 1000 норвезьких крон кожному із сімнадцяти позивачів, а також відшкодувати їхні судові витрати. Заявникам було відмовлено в можливості подати апеляцію до Верховного суду.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 10 грудня 1992 року.

Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 9 липня 1998 року висловила думку про те, що було порушення статті 10 (двадцять чотири голоси проти семи).

Комісія передала справу до Суду 24 вересня 1998 року. Уряд Норвегії також подав цю справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Антоніо Пастор  Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Ріца Тюрмен (RizaTürmen, Туреччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (FrançoiseTulkens, Бельгія)

Вєра Стражніцка (VieraStráznická, Словаччина)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Йосеп Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ханна Софія Грев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія),

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники скаржилися, що рішення окружного суду від 4 березня 1992 року є невиправданим втручанням у їхнє право на свободу вираження поглядів, відповідно до статті 10 Конвенції, і, отже, це положення було порушено.

Рішення Суду

Стаття 10 Конвенції

Суд взяв до уваги всі обставини, на основі яких було зроблено зазначені заяви, особливо полеміку, яка на той час точилася навколо полювання на тюленів у Норвегії та в Тромсо, а також громадський інтерес до цих питань.

На думку Суду, роботу репортерів не слід розглядати лише на підставі статей у газеті «Бладет Тромсо» від 15 і 20 липня 1988 року, які оспорюва‑лися. Це слід робити у ширшому контексті висвітлення газетою питання полювання на тюленів. З 15 до 23 липня 1988 року газета майже щодня публікувала різні точки зору, включаючи власні коментарі, коментарі мініс‑терст‑ва рибного господарства, федерації моряків Норвегії, організації «Грін‑піс» і передусім мисливців на тюленів. Усі ці репортажі давали загальну кар‑тину ситуації. Здавалося, що основна мета статей, які оспорювались, не в тому, щоб обвинуватити певних осіб у вчиненні порушень правил полювання на тюленів або жорстокості до тварин.

Однак стаття 10 не гарантує цілком необмежену свободу вираження поглядів, навіть щодо висвітлення пресою питань, які становлять серйозний інтерес для громадськості. Суд розглянув питання, чи були в даній справі особливі підстави, які звільняли газету від її звичайного обов'язку перевіряти заяви стосовно фактів, які дискредитують приватних осіб.

Це залежало, зокрема, від характеру і ступеня наклепу, про який ідеться. Хоча деякі з обвинувачень були досить серйозними, потенційний негативний вплив заяв, що оспорювалися, на репутацію мисливців або на права кожної з осіб значно послаблювався кількома чинниками. Зокрема, зазначена критика не була спрямована проти всіх членів команди чи будь-якого конкретного члена команди.

Це також залежало від міри, якою газета «Бладет Тромсо» могла розум‑но вважати звіт Ліндберга надійним щодо зазначених обвинувачень в контексті  ситуації, якою її бачила газета на той час. Звіт був складений п. Ліндбергом у його офіційному статусі інспектора, призначеного міністерст‑вом рибного господарства для контролю за полюванням на тюленів, яке здійснювала команда судна «Harmoni» протягом сезону 1988 року. На думку Суду, коли преса робить внесок у публічну полеміку з приводу питань, які становлять законний інтерес для громадськості, вона зазвичай має право покладатися на зміст офіційних звітів і не зобов'язана проводити незалежне розслідування. Інакше роль преси як громадського спостерігача може бути підірвана.

На загальну думку, з реакції на заяви п. Ліндберга у квітні 1988 року газе‑та вже знала, що команда судна оспорювала його компетенцію та правди‑вість будь-яких обвинувачень у «жорстоких методах убивства тварин».

Однак набагато суттєвішим був той факт, що до оспорюваних публікацій від 15 липня 1988 року міністерство публічно не висловлювало сумнівів що‑до можливої правдивості критики і не піддавало сумніву компетенцію п. Ліндберга. Та й ставлення міністерства до звіту перед 20 липня 1988 року не давало підстав думати, що нерозумно для газети вважати інформацію, вміщену у звіті, надійною. Не говорилося, що газета діє всупереч законові про конфіденційність.

Беручи до уваги різні чинники, які обмежували можливу шкоду для репутації окремих мисливців на тюленів, та ситуацію, якою її бачила газета «Бладет Тромсо» у зазначений час, Суд вважає, що газета могла розумно покладатися на офіційний звіт Ліндберга, без необхідності проводити власне розслідування точності вміщених у звіті фактів. Він не бачить причин для сумнів у, що з цього погляду газета діяла добросовісно.

Отже, хоча причини, на які посилалася держава-відповідач, були дореч‑ними, їх було не досить для того, аби  показати, що втручання, яке є пред‑метом скарги, було «необхідним у демократичному суспільстві». Не було розумного, пропорційного співвідношення між обмеженнями щодо права заявників на свободу вираження поглядів і законною метою захисту «репутації або прав» мисливців на тюленів. Відповідно, Суд постановив, що було порушення статті 10 Конвенції.

Застосування статті 41 Конвенції

Заявники вимагали компенсації матеріальних збитків, спричинених рі‑шен‑ням окружного суду, який присудив, щоб вони відшкодували позивачам збитки у розмірі 187000 норвезьких крон і судові витрати в 136342 норвезькі крони. Суд присудив ці суми повністю.

Заявники також вимагали відшкодування судових витрат, здійснених у зв'яз‑ку з внутрішнім судовим провадженням і розглядом справи у Страсбур‑зі, на суму 652229 норвезьких крон, з яких Суд присудив їм 370199 норвезьких крон.

Крім того, заявники вимагали виплати відсотків на суму 515337 норвезьких крон, і Суд присудив їм 65000 норвезьких крон за цією статтею.

Судді Палм, Бака, Фурманн і Грев висловили окремі думки.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування