Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Калок проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Caloc v. France)
 
Зміст
 

543
20.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КАЛОК ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 20 липня 2000 року у справі «Калок проти Франції» (Caloc v. France), Європейський суд з прав людини постановив (шість голосів проти одного), що не було порушення статті 3 (заборона катування) Європейської конвенції з прав людини і (одноголосно) що було порушено пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд). Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 60 000 французьких франків за моральну шкоду і 10 000 французьких франків за судові витрати.

1. Основні факти

29 вересня 1988 року Адрієн Калок (Adrien Caloc) — громадянин Франції, 1954 року народження, проживає в Лоррені (Lorrain) на Мартініці, з'явився за викликом до поліційної дільниці в Лоррені, щоб дати показання у зв'язку з поданою на нього скаргою про те, начебто він навмисне вивів з ладу два бульдозери.

18 листопада 1988 року пан Калок подав прокуророві м. Фор-деФранс (Fort-de-France) скаргу на лорренську поліцію за вчинення на нього нападу і завдання йому тілесних ушкоджень. На підставі цієї скарги було розпочато розслідування. 6 березня 1996 року — більше семи років і трьох місяців по тому — Касаційний суд відхилив касаційне оскарження судового рішення, постановленого 15 грудня 1994 року обвинувальною палатою Бас-Терського (Basse-Terre) апеляційного суду, про закриття справи у зв'язку з недостатністю доказів проти працівників поліції.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 6 травня 1996 року. Оголосивши заяву прийнятною 25 травня 1998 року, Комісія у своїй доповіді від 3 березня 1999 року висловила (двадцять вісім голосів проти одного) думку про те, що не було порушення статті 3 Конвенції, але було порушено пункт 1 статті 6 щодо тривалості судового провадження. Комісія передала заяву до Суду 3 червня 1999 року. Слухання у справі відбулося 11 січня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшли судді:

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія), голова

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

a також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що, на порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, його було піддано нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню і що, на порушення статті 6, було перевищено строк кримінального провадження, у якому він брав участь як цивільна сторона.

Рішення Суду

Стаття 3

Щодо твердження про відсутність ефективного розслідування

Суд зазначив, що у даній справі прокуратура розпочала досудове розслідування 30 листопада 1988 року — менше ніж через п'ятнадцять днів після подання заявником кримінального оскарження. Медичних працівників, які здійснювали огляд заявника під час його перебування під вартою у поліції та одразу після його звільнення, було опитано 28 лютого і 1 березня 1989 року, відповідно. Заявника було допитано 23 і 28 лютого, а також 1 березня 1989 року.

Отже, не можна стверджувати, що прокурор неефективно провів досудове розслідування, розпочате на підставі поданої заявником скарги, або те, що він був пасивним чи проводив його недостатньо ретельно. Врешті-решт, безперечно, що Бас-Терська обвинувальна палата, отримавши оскарження заявника і клопотання про участь у провадженні як цивільна сторона, вжила низку заходів, спрямованих на встановлення фактів і здійснювала це особливо ретельно.

Щодо твердження про застосування до заявника фізичної сили
при спробі втечі з поліційної дільниці

Заявник, зазначив Суд, не заперечував, що він намагався втекти з поліційної дільниці. Крім того, протоколи допиту від 29 і 30 вересня 1988 року свідчили про те, що заявник визнав факт чинення співробітникам поліції «фізичного опору» при спробі втечі. Протокол допиту від 28 лютого 1989 року також свідчив про те, що заявник визнав «чинення певного опору» працівникам поліції, які намагалися його затримати. Водночас у показанні від 1 березня 1989 року д-ра Томаса (Dr. Thomas), який здійснював медичний огляд заявника під час його перебування під вартою у поліції, ніщо не говорило про те, що заявник зазнав побоїв. Медичний висновок д-ра Кеклара (Dr. Kéclard) також не вказував на наявність у заявника ознак побиття, про які говорив останній.

Як і Комісія, Суд дійшов висновку про те, що факту застосування надмірної або невідповідної фізичної сили під час втручання поліції доведено не було. А отже, порушення статті 3 у зв'язку із застосуванням сили щодо заявника при спробі втечі не було.

Щодо тверджень про жорстоке поводження працівників поліції із заявником при спробі втечі

Таким чином, Суд дійшов висновку, що органам Конвенції, які розглядали справу, не було наведено жодних доказів, які б поставили під сумнів висновки Бас-Терської обвинувальної палати або підтверджували сказане заявником у Комісії або в Суді. Він зазначив, зокрема, що заявник не міг точно описати поліційну камеру, в якій, за його словами, він залишався на ніч прикутий ланцюгом.

Відтак Суд, як і Комісія, дійшов висновку, що не було наведено точних і достатніх доказів щодо поводження, якого, за словами заявника, він зазнав після відвідання лікаря 29 вересня 1988 року, для того щоб Суд міг стверджувати наявність факту порушення статті 3.

Тому порушення статті 3 у даному випадку не було.

Пункт 1 статті 6

Уряд повторив свої попередні заперечення в Суді, які вже висловлював у Комісії, про те, що заява не відповідає вимогам положень Конвенції ratione materiae.

Суд зазначив, що Комісія вже розглядала це заперечення і винесла рішення про його відхилення. Суд, не вбачаючи інших підстав, ніж ті, на які посилалася у своєму рішенні Комісія, також відхилив його.

Як і Комісія, Суд зазначив, що в даному випадку провадження тривало більше семи років тільки через проведення розгляду кримінального оскарження заявника і клопотання про те, щоб взяти участь у провадженні як цивільна сторона. Він також зазначив, що голову Бас-Терської обвинувальної палати було призначено для розгляду порушених в оскарженні питань майже через два роки. До цього, заявив він, органи судової влади дійшли помилкового висновку про те, що порушені в оскарженні питання не можуть слугувати підставою для участі в кримінальному провадженні як цивільна сторона.

Нарешті, Суд зазначив, що органи судової влади були зобов'язані дуже ретельно провести розслідування фактів застосування співробітниками поліції фізичної сили до особи, яка подала скаргу. Навіть якщо Бас-Терська обвинувальна палата надзвичайно ретельно і педантично проводила розслідування взагалі, то у даній справі необхідної ретельності загалом виявлено не було.

У зв'язку з цим Суд постановив, що, відповідно до змісту пункту 1 статті 6, таку тривалість провадження не можна назвати розумною.

Отже, було порушено пункт 1 статті 6.

Стаття 41

Заявник зажадав надання йому компенсації за матеріальні збитки та збитки за родом його професійної діяльності, яких він зазнав унаслідок перебування під вартою у поліції, проте не назвав суми цих збитків. Він також зажадав компенсації за моральну шкоду на суму 350 000 французьких франків.

Суд не міг знайти жодного причинно-наслідкового зв'язку між порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції і матеріальними збитками, яких міг зазнати заявник. Тому ці вимоги заявника було відхилено.

З іншого боку, Суд постановив, що заявник зазнав явної моральної шкоди у зв'язку з тривалістю даного провадження. Зважаючи на обставини справи і керуючись принципом справедливості, згідно зі статтею 41, Суд присудив заявникові 60 000 французьких франків. Суд також присудив йому 10 000 французьких франків за судові витрати.

Суддя Ґрев висловила окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Окрема думка додається до судового рішення.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua