Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «G.H.H. та інші проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of G.H.H. and Others v. Turkey)
 
Зміст
 

522
11.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «G.H.H. ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У рішенні, повідомленому письмово[1] 11 липня 2000 року у справі «G.H.H. та інші проти Туреччини», Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що не було необхідності у подальшому розгляді скарг заявників за статтями 2 (право на життя), 3 (заборона катування) і 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини і що порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) не було.

1. Основні факти

Заявники — G.H.H. (1966 року народження), його дружина М. А. (1959 року народження) та їхній син A.S. (1981 року народження), громадяни Ірану, зараз проживають у Сполучених Штатах Америки.

Перший і другий заявники стверджували, що в Ірані вони були політичними дисидентами і брали участь у спрямованій проти уряду діяльності. Перший заявник також стверджував, що в 1987 році його було затримано і заарештовано органами влади Ірану, а після 1993 року він потрапив під підозру тих самих органів влади у зв'язку зі своїми публікаціями. Після повторного затримання у 1996 році він, побоюючись за свою дружину, втік до Туреччини. Пізніше до нього приєдналася його сім'я. 13 червня 1997 року, 21 листопада 1997 року і 8 липня 1998 року Верховний комісар ООН з питань біженців (UNHCR) відхиляв клопотання першого заявника про надання йому статусу біженця. 18 серпня 1998 року турецька поліція вручила заявникам розпорядження про їхню депортацію. У березні 1999 року, розглянувши нове клопотання першого заявника про надання йому статусу біженця, Верховний комісар ООН з питань біженців вирішив надати його. Верховний комісар взяв до уваги надані першим заявником нові дані про те, що він, завдяки своїй діяльності в Об'єднанні іранських авторів (Association of Iranian Authors), налагодив зв'язки з іншими представниками інтеліґенції, яких у 1998 році було вбито в Ірані, очевидно, за їхню діяльність у цьому об'єднанні. На думку Верховного комісара, були усі підстави вважати, що в разі повернення заявника до Ірану він зазнав би переслідувань. Пізніше міністр закордонних справ видав розпорядження про надання заявникам права залишатися в Туреччині до переселення їх у третю країну.

2. Процедура і склад Суду

Заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 26 серпня 1998 року, було оголошено частково прийнятною 31 серпня 1999 року. Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Хосе Касaдеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники стверджували, що в разі їхньої депортації до Ірану було б порушено їхні права за статтями 2, 3 і 8 Європейської конвенції з прав людини. Вони також стверджували, що, на порушення статті 13, у них не було жодного ефективного засобу правового захисту для оспорювання депортації.

Рішення Суду

Статті 2, 3 і 8

Суд зазначив, що у жовтні 1999 року заявники виїхали з Туреччини до Сполучених Штатів Америки. Тому жодної необхідності продовжувати розгляд скарг не було.

Стаття 13

Суд зазначив, що Верховний комісар ООН з питань біженців, а згодом міністр закордонних справ змінили свій погляд на небезпеку, якої зазнав би заявник у разі депортації, лише після того, як заявники навели подробиці про нещодавні вбивства письменників в Ірані наприкінці 1998 року і наголосили на зв'язку тих подій із становищем, у якому опинився перший заявник. Разом з тим до подання цих матеріалів заявники не могли довести своє твердження, начебто вони наражалися на небезпеку. Суд зазначив, що Верховний комісар тричі відхиляв клопотання заявників про надання їм статусу біженців.

Суд також зазначив, що перед заявниками вже не було перспективи пришвидшеної процедури депортації після того, як 26 березня 1999 року міністр закордонних справ видав розпорядження про те, що вони можуть залишатися в Туреччині доти, доки не переселяться до третьої країни. У зв'язку з цим жодної проблеми за статтею 13 Конвенції у період між цією датою і датою від'їзду заявників із Туреччини не виникало.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав у заявників стверджувати про те, що їхні права, згідно зі статтями 2, 3 і 8, були б порушені у разі їхнього повернення до Ірану. Отже, Суд постановив, що порушення статті 13 не було.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua