Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Тжаска проти Польщі». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Trzaska v. Poland)
 
Зміст
 

519
11.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ТЖАСКА ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Тжаска проти Польщі» (Trzaska v. Poland). Cуд одноголосно постановив, що було порушено пункти 3 і 4 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) і пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку) Європейської конвенції з прав людини. Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд дійшов висновку, що визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану заявникові шкоду. Суд також присудив заявникові 6000 польських злотих за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Анджей Тжаска (Andrzej Trzaska), громадянин Польщі, 1970 року народження, перебуває нині в ув'язненні у воловській (Wolуw) тюрмі.

27 червня 1991 року до заявника було вжито захід запобіжного ув'язнення за підозрою у спробі вчинення вбивства, у крадіжці та зґвалтуванні. 29 листопада 1991 року окружний прокурор Катовіце передав обвинувальний акт до Катовіцького окружного суду. Заявника було обвинувачено у спробі вбивства, нападі, завданні тяжких тілесних ушкоджень, використанні небезпечної для життя зброї, кваліфікованій крадіжці, зґвалтуванні та крадіжці. Перше слухання відбулося у Катовіцькому окружному суді 4 березня 1992 року. Пізніше, у зв'язку з хворобою судді-доповідача, справу було передано новій колеґії суддів, і через зміну складу суду слухання у справі було поновлено 2 серпня 1993 року.

Потім слухання у справі проводилися 19 і 22 листопада 1993 року, 7 січня 1994 року, 23 лютого 1994 року, 23 травня 1994 року, 11 жовтня 1994 року, 10 і 31 січня 1995 року, 7 і 22 березня 1995 року.

22 березня 1995 року Катовіцький окружний суд засудив заявника до двадцяти п'яти років тюремного ув'язнення за спробу вбивства, зґвалтування і кваліфіковану крадіжку. 19 жовтня 1995 року, після подання заявником апеляції, Катовіцький апеляційний суд частково скасував постанову суду першої інстанції й ухвалив провести повторний розгляд справи. 27 травня 1997 року Катовіцький окружний суд знову засудив заявника до ув'язнення строком у двадцять п'ять років.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 11 квітня 1994 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 19 травня 1998 року висловила думку про те, що: було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції (тридцять голосів проти одного), пункт 4 статті 5 Конвенції (одноголосно) і що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (двадцять шість голосів проти п'яти). Комісія передала справу до Суду 24 листопада 1998 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Бостьян Жупанчич (Boštian Zupancic, Словенія)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на те, що безпідставно довгий строк запобіжного ув'язнення становив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Він також скаржився на те, що провадження, під час якого розглядалося питання про законність запобіжного ув'язнення, фактично не проводилося на змагальній основі, як того вимагає пункт 4 статті 5. Нарешті, посилаючись на пункт 1 статті 6, він скаржився на тривалість порушеного проти нього кримінального провадження.

Рішення Суду

Пункт 3 статті 5

Суд нагадав, що у даній справі національні судові органи насамперед повинні подбати про те, щоб запобіжне ув'язнення обвинуваченої особи не перевищило розумного строку. Для цього вони повинні вивчити всі «за» і «проти» щодо існування реальної потреби задовольнити державні інтереси, які б виправдовували, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від правила щодо поваги до особистої свободи, і взяти їх до уваги у своїх рішеннях стосовно клопотань про звільнення.

Непохитність підстав для підозри у вчиненні заарештованою особою злочину — який у даній справі не заперечувався — є неодмінною умовою обґрунтованості подальшого тримання під вартою. Проте, якщо після спливу певного строку ці підстави стають недостатніми, Суд повинен встановити, наскільки інші підстави, на які вказують національні суди, виправдовують подальше позбавлення свободи. Після визначення «відповідності» і «достатності» цих підстав Суд повинен також встановити, наскільки ретельно національні компетентні органи здійснювали провадження.

Зважаючи на обставини справи, Суд дійшов висновку, що запобіжне ув'язнення заявника, яке тривало три роки і шість місяців, було порушенням вимог пункту 3 статті 5.

Пункт 4 статті 5

Суд нагадав, що, згідно з пунктом 4 статті 5, заарештована або затримана особа має право вимагати судового перегляду як щодо процедурних вимог, так і по суті справи, що є необхідним при визначенні «законності» позбавлення її свободи, згідно зі значенням пункту 1 статті 5. Не завжди обов'язково, щоб передбачену пунктом 4 статті 5 процедуру здійснювали, задовольняючи ті самі ґарантії, яких вимагає пункт 1 статті 6 під час кримінального або цивільного провадження. Ця процедура має здійснюватися в судовому порядку і забезпечувати ті ґарантії, які відповідають даному випадку позбавлення свободи. Необхідність проведення слухання виникає тоді, коли затримання особи підпадає під дію пункту 1 (с) статті 5. Зокрема, розглядаючи скаргу стосовно постанови про затримання, необхідно забезпечити для сторін «рівність можливостей», тобто для прокурора і затриманої особи.

У цій справі не заперечувалося, що діючий на той час закон не давав права ані самому заявникові, ані його адвокатові бути присутніми на судовому засіданні, під час якого розглядалося питання законності постанови про затримання. Крім того, у чинних на той час положеннях не було вимоги щодо ознайомлення заявника або його адвоката зі змістом подання прокурора про затримання. Внаслідок цього заявник був позбавлений можливості оспорити підстави, на які посилалися органи слідства для обґрунтування його арешту. Крім того, згідно з чинними тоді законами, прокурор міг бути присутнім на судових засіданнях, під час яких розглядалося питання законності затримання заявника. На одному з них прокурор був присутнім.

Зрештою, Суд дійшов висновку, що було порушення пункту 4 статті 5.

Пункт 1 статті 6

Суд нагадав, що підстави для тривалого провадження мають оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням критеріїв судової практики, а саме — складності справи, поведінки заявника і компетентних органів, які стосовно даного випадку мають дати свою загальну оцінку.

Суд дійшов висновку, що порушене проти заявника кримінальне провадження, зважаючи на те, що Суд дістав право розглядати особисті позови проти Польщі з 1 травня 1993 року, тривало чотири роки, один місяць і вісімнадцять днів. Беручи до уваги особливість характеру обставин справи, Суд постановив, що тривалість кримінального провадження суперечила вимогам пункту 1 статті 6.

Стаття 41

Суд вважає, що визнання порушення за даних обставин справи саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку шкоду, якої зазнав заявник. Суд присудив заявникові 6000 польських злотих за судові витрати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua