Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Нуутінен проти Фінляндії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Nuutinen v. Finland)
 
Зміст
 

469
27.06.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «НУУТІНЕН ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати у справі «Нуутінен проти Фінляндії» (Nuutinen v. Finland). Cуд одностайно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку) Європейської конвенції з прав людини. Він також постановив (чотири голоси проти трьох), що не було порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного i сiмейного життя).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд одностайно присудив заявникові 20 000 фінських марок за моральну шкоду і 10 000 фінських марок за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Пекка Нуутінен (Pekka Nuutinen), громадянин Фінляндії, 1965 року народження, проживає в Рованiємі (Rovaniemi).

У вересні 1993 року він зажадав підтвердження своїх батьківських прав на І. — дитину 1992 року народження, щоб поділити право на опіку з її матір'ю Н., а також забезпечити дитину правами на спілкування зі своїм батьком.

У січні 1994 року Куопіоський (Kuopio) міський суд відклав розгляд справи до травня 1994 року. Проте через неможливість отримати зразки крові від матері провадження у справі було відкладено до вересня 1994 року. Розгляд справи переносився й далі, до грудня 1994 року, після того як міський суд вирішив отримати висновок про надання заявникові права на спілкування з дитиною від органів соціального забезпечення міст Куопіо і Гельсінкі. У грудні 1994 року було подовжено строк надання гельсінськими органами соціального забезпечення висновку щодо права спілкуватися з дитиною до травня 1995 року, а заявникові було підтверджено його батьківські права і тимчасово надано йому право спілкування з дитиною.

У червні 1995 року право опіки було надано тільки матері Н., а дитині було дозволено зустрічатися із заявником кожні два місяці упродовж двох годин. Пані Н. постійно відмовлялася виконувати розпорядження щодо права батька бачитися з дитиною, начебто через те, що вона побоювалася за свою безпеку і безпеку дитини, посилаючись при цьому на вчинений заявником у 1991 році напад на неї, коли вона була вагітною і виношувала цю дитину. Спроби примирення між ними не дали жодних результатів. У лютому 1996 року головний судовий виконавець видав розпорядження про накладення на матір дитини адміністративного штрафу в разі, якщо вона перешкоджатиме батькові бачитися з дитиною. У жовтні 1996 року на неї було накладено штраф, а також було постановлено накласти на матір штраф за будь-яке інше недодержання нею судового розпорядження у майбутньому.

У грудні 1996 року заявник знову звернувся до Гельсінського районного суду, вимагаючи надання йому спільного з матір'ю дитини права на опіку та права й далі бачитися з дитиною. Пані Н. була проти і подала заяву з вимогою позбавити його права на спілкування з дитиною. У січні 1997 року заявник вимагав, щоб дитину привезли до нього, на виконання судового розпорядження про дозвіл бачитися з нею.

У квітні 1997 року районний суд дійшов висновку, що забезпечення побачення з дитиною не суперечитиме її інтересам, з огляду на часові обмеження зустрічей і на те, що побачення відбувалися на «нейтральній території». Разом з тим районний суд відмовився видати розпорядження про те, щоб дитину привозили на побачення з її батьком. Беручи до уваги ставлення до цього матері дитини, районний суд вирішив, що найімовірніше зустріч із дитиною не відбудеться, хоч які б зміни були внесені у розпорядження щодо права на спілкування. Тому те, що дитина ніколи не зустрічалася із заявником, можна було вважати вагомою підставою для того, щоб привозити дитину на побачення з батьком. З іншого боку, обрання такого заходу для знайомства дитини з її батьком було б неправильним. Навпаки, дитині повинні надати можливість познайомитися з батьком поступово і на добровільній основі. Районний суд змінив умови виконання розпорядження про забезпечення права на спілкування з дитиною, керуючись переважно бажанням матері. Суд скасував накладений раніше штраф і видав розпорядження про автоматичне накладення штрафу за будь-яку відмову виконувати судові розпорядження у майбутньому. У березні 1998 року районний суд, діставши новий доказ, відхилив нову вимогу заявника привезти дитину на побачення з ним. Суд підтримав накладення попереднього штрафу і наклав на матір іще один.

Разом з тим у квітні 1997 року, після того як Гельсінський районний суд звернувся до органів соціального забезпечення міст Гельсінкі й Куопіо з проханням подати нові висновки, другий судовий розгляд питання про надання прав на опіку і спілкування з дитиною було відкладено до жовтня 1997 року. Строк надання висновку гельсінськими органами соціального забезпечення було подовжено до кінця 1997 року. У квітні 1998 року районний суд відхилив вимогу заявника щодо спільного права на опіку і скасував розпорядження про забезпечення заявника можливістю спілкуватися з дитиною. Вислухавши матір без присутності заявника, суд переконався у тому, що страх матері перед заявником не зник би, а неодмінно передався б дитині. А отже, від будь-якого спілкування із заявником дитина б страждала і відчувала розгубленість; це також викликало б у неї постійний стресовий стан і нервозність. Крім того, свідчення заявника в районному суді зміцнило переконання суду в тому, що заявник не розрізняв своїх інтересів та інтересів дитини і розумів право дитини на спілкування з ним як її обов'язок.

У травні 1998 року Гельсінський апеляційний суд звільнив пані Н. від обов'язку сплачувати накладений у березні адміністративний штраф і відмовився підтримати накладений у той час іще один штраф. У грудні 1998 року апеляційний суд відхилив апеляцію заявника під час другого розгляду справи по суті, зазначивши, що заявник відмовився надати докладну інформацію про своє становище тоді, коли органи соціального забезпечення проводили розслідування у 1997 році. Верховний суд відмовив йому у праві на апеляцію в лютому 1999 року.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 26 серпня 1996 року. Оголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 21 жовтня 1998 року висловила одностайну думку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції, а порушення статті 8 не було. Заявник і Уряд Фінляндії передали справу до Суду 20 січня і 1 квітня 1999 року, відповідно.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Бостьян Жупанчич (Boštian Zupancic, Словенія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Раїмо Пекканен (Raimo Pekkanen, Фінляндія), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на те, що його права, передбачені статтями 6 і 8 Конвенції, були порушені надмірною тривалістю судового розгляду питання про надання йому батьківських прав, права на опіку і права на спілкування з донькою. Крім того, органи влади не вжили достатніх заходів для забезпечення виконання судових розпоряджень, внаслідок чого заявник і його донька не могли бачитись.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд визнав конкретні факти затримки з боку судів першої інстанції упродовж двох судових розглядів, а саме — щодо письмового обміну думками з гельсінськими органами соціального забезпечення з приводу питання про надання права на спілкування з дитиною. Під час першого судового розгляду цим органам для підготовки висновку було надано загалом дев'ять місяців. Під час другого судового розгляду їм було надано вісім місяців для подання нового висновку щодо питання, безперечно, складного, але ніяк не нового для цих органів. Ці строки слід вважати занадто тривалими у справі такого типу, а відповідальність за забезпечення виконання вимог статті 6 лягає, в кінцевому підсумку, на суди. Суд звертає увагу на те, що для заявника було важливим не тільки його право на своєчасне судове підтвердження його біологічного і правового зв'язку з дочкою. Наявність цього зв'язку було підтверджено ще у грудні 1994 року, коли йому надали право спілкуватися з дитиною. На той час він іще не бачився зі своєю донькою, якій виповнилося майже два роки. Їй було майже сім років, коли подальше провадження у справі спричинилося до позбавлення заявника права бачитися з дитиною, причому заявник так ніколи її й не побачив. Виходячи з критеріїв своєї судової практики та зважаючи на особливість обставин справи, Суд дійшов висновку, що загальна тривалість судового розгляду по суті і забезпечення виконання судових рішень (п'ять років і п'ять місяців) перевищила розумні межі. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Стаття 8

Суд зауважив, що право заявника на спілкування з дитиною діяло понад три роки, перш ніж його скасували, так і не забезпечивши його здійснення. Вимоги заявника забезпечити його право спричинилися до накладення на матір дитини різних адміністративних штрафів, хоча їх, крім одного, було анульовано у квітні 1998 року після позбавлення заявника права на спілкування з дитиною. Дві вимоги заявника привести до нього дитину для побачення було відхилено. Другу вимогу було відхилено навіть після того, як мати відмовилася виконати розпорядження про право бачитися з дитиною, хоча це розпорядження було змінене з урахуванням побажань матері. Суд не вбачає жодних підстав для перегляду висновку Гельсінського районного суду про те, що такий кардинальний захід було вжито не на користь найважливіших інтересів дитини. Так само скасування різних накладених на матір штрафів не має вирішального значення для того, щоб переконатися, чи достатніми були в органів влади — коли вони накладали штрафи — підстави вважати відповідними вжиті для забезпечення виконання свого розпорядження заходи. Крім того, заявник сам сприяв затримці виконання розпоряджень тим, що недостатньо співпрацював з органами соціального забезпечення і не один раз невідповідно й навіть аґресивно тримався з посередниками та офіційними особами, які проводили розслідування.

Суд дійшов висновку, що, постійно переоцінюючи важливі для дитини інтереси, гельсінські органи соціального забезпечення могли, особливо з огляду на небажання заявника співпрацювати з ними, мати всі підстави для подання рекомендації про необхідність позбавити його права бачитися з дитиною доти, доки вона не досягне старшого віку. Так само рішення Гельсінського районного суду про позбавлення заявника права на спілкування з дитиною у квітні 1998 року не може вважатися безпідставним. Зважаючи на наявні у держави межі повноважень щодо прийняття рішення, органи влади вжили всіх необхідних заходів — вимагати яких були всі підстави — для забезпечення права на спілкування з дитиною у разі виникнення особливо складного конфлікту. Отже, щодо незабезпечення права на спілкування з дитиною порушення статті 8 Конвенції не було.

Стаття 41

Суд присудив заявникові 20 000 фінських марок як компенсацію за моральну шкоду і 10 000 фінських марок за судові витрати в Комісії та Суді, з вирахуванням суми, отриманої від Ради Європи як правову допомогу.

Судді Тюрмен, Жупанчич і Пантіру висловили окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Тексти окремої думки додаються до судового рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua