Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Фрайдлендер проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Frydlender v. France)
 
Зміст
 

464
27.06.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ФРАЙДЛЕНДЕР ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 27 червня 2000 року у справі «Фрайдлендер проти Франції» (Frydlender v. France), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що у даній справі застосовується стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку) Європейської конвенції з прав людини і що її було порушено. Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 60 000 французьких франків за моральну шкоду і 50 000 французьких франків за судові витрати.

1. Основні факти

У липні 1972 року відділ з питань економічного розвитку Міністерства економіки взяв заявника на роботу на договірних засадах (за індивідуальним контрактом). Від міністерства він працював у Римі, Афінах, а зі спливом строку свого контракту — в Нью-Йорку.

27 грудня 1985 року Міністерство економіки повідомило пана Фрайдлендера листом від 10 грудня 1985 року про те, що через його професійну некомпетентність строк контракту, який спливає 13 квітня 1986 року, не буде поновлено. У листі від 9 січня 1986 року, який було передано заявникові 21 січня 1986 року, міністр повідомив заявника про остаточне рішення не поновлювати контракт.

Заявник подав три клопотання з проханням розглянути це рішення в судовому порядку у Паризькому адміністративному суді і скаржився на те, що це рішення було прийняте ultra vires. У рішенні від 6 січня 1989 року адміністративний суд, об'єднавши всі три клопотання, відхилив їх. 24 жовтня 1989 року заявник подав скаргу з питань права до Державної ради. 23 лютого 1990 року він подав додатковий меморандум. Рішенням від 10 травня 1995 року, зі змістом якого заявника було ознайомлено 26 жовтня 1995 року, Державна рада відхилила скаргу на тій підставі, що міністр законно звільнив заявника з огляду на його професійну некомпетентність.

2. Процедура і склад Суду

ПРОЦЕДУРА

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 20 листопада 1995 року. Оголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 20 жовтня 1998 року висловила думку, що було порушено пункт 1 статті 6 (двадцять голосів проти десяти). 6 березня 1999 року вона передала справу до Суду.

31 березня 1999 року колеґія Великої палати вирішила, що цю справу має розглядати Велика палата, якій було доручено розгляд справи «Пеллеґрін проти Франції» (Pellegrin v. France).

СКЛАД СУДУ

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Віллі Фурман (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Хосе Касaдеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія).

3. Cтислий виклад судового рішення

ОСКАРЖЕННЯ

Заявник скаржився на те, що, на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, його справу не було розглянуто в розумні строки.

РІШЕННЯ СУДУ

Можливість застосування статті 6

Вивчивши характер обов'язків і рівень відповідальності заявника щодо того, чи міг він реально брати участь у діяльності, пов'язаній із захистом загальнодержавних інтересів, документи справи, зазначив Суд, свідчили про те, що заявника, випускника Паризького національного агрономічного інституту, призначили до нью-йоркського відділу економічного розвитку на посаду голови окремої секції, яка займалася збутом французьких вин, пива та алкогольних напоїв.

З огляду на характер обов'язків і відносно низький рівень відповідальності заявника, Суд дійшов висновку, що заявник не виконував жодного завдання, про яке можна було б сказати, що він прямо або опосередковано повинен був захищати загальнодержавні інтереси.

Суд також зазначив, що метою постановлення рішення у справі Пеллеґріна від 8 грудня 1999 року було обмеження справ, у яких державним службовцям було б відмовлено в реальному та ефективному захисті, який, як і для будь-якої іншої особи, передбачений Конвенцією, зокрема статтею 6. Суд повинен був затвердити обмежувальне тлумачення, відповідно до предмета і мети Конвенції, винятків із ґарантій, передбачених пунктом 1 статті 6. Однак таке обмежувальне тлумачення було б значно ослаблене, якби — як цього хотів Уряд у даному випадку — Суд повинен був вирішити, за аналогією або в загальному сенсі, що діяльність працівників відділів економічного розвитку — незалежно від характеру їхніх обов'язків і рівня відповідальності — мала б наслідком здійснення передбачених державним законом повноважень.

У контексті наведених міркувань Суд дійшов висновку, що в даному випадку, а саме — у спорі між паном Фрайдлендером і Французькою державою з приводу цивільного права, стаття 6 Конвенції може застосовуватися.

Додержання статті 6

Суд зазначив, що оскаржувана тривалість судового провадження, яке почалося 28 лютого 1986 року на підставі першої заяви до Паризького адміністративного суду і закінчилося 26 жовтня 1995 року, коли заявникові було повідомлено рішення Державної ради, становила майже дев'ять років і вісім місяців.

Суд, як і Комісія, зазначив, що ані складність справи, ані поведінка заявника не виправдовували тривалості судового провадження. Суд зазначив, що Державна рада ухвалила своє рішення майже через шість років після передання їй справи, а Уряд не дав жодного пояснення такої затримки, яка явно перевищувала розумні межі.

З огляду на критерії, що лежать в основі судової практики, і зважаючи на всі обставини справи, Суд дійшов висновку, що оскаржувана тривалість судового провадження виходила за розумні межі. Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 41

Заявник висунув вимогу присудити йому суму розміром 240 000 французьких франків за моральну шкоду. У своїй заяві він повідомив, що оскаржуване звільнення його на підставі професійної некомпетентності і тривалість судового провадження завдали йому значної моральної шкоди. Оскільки він був спеціалістом у галузі міжнародної торгівлі сільськогосподарськими харчовими продуктами та її міжнародного правового реґулювання, а також з огляду на трудову діяльність та вік, він не міг знайти роботу упродовж майже шести років. До того ж судове провадження, яке на той час іще тривало, не давало йому фактично можливості подати клопотання про працевлаштування до державних органів або закладів, які були для нього єдиними працедавцями. Тривалість судового провадження вплинула також на його сімейне життя — як з матеріального, так і з іншого боку. Уряд не коментував вимогу заявника.

Суд дійшов висновку, що у даному випадку перевищення розумних строків судового провадження, безсумнівно, призвело до виникнення у заявника серйозних проблем і відчуття невизначеності упродовж тривалого часу, що дало підстави присудити йому компенсацію. Зважаючи на обов'язок судових органів з особливою увагою розглядати трудові спори і виносити судове рішення, керуючись принципом справедливості, як того вимагає стаття 41, Суд присудив заявникові 60 000 французьких франків як компенсацію за моральну шкоду.

Заявник вимагав присудження йому суми у 50 000 французьких франків, яка не підлягає оподаткуванню, за судові витрати, яких він зазнав у зв'язку зі зверненням до органів Конвенції, і подав копію відповідних рахунків. Уряд не коментував цю вимогу заявника. Зважаючи на проведену адвокатом заявника роботу, Суд дійшов висновку, що ця сума є виправданою, і присудив її у повному обсязі.

Суддя Тюлкен висловила окрему думку, яка збігається з позицією більшості. Окрема думка додається до судового рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua