Стаття з журналу № 2'1999

243
29.4.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«АКВІЛІНА ПРОТИ МАЛЬТИ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 29 квітня 1999 року у справі «Аквіліна проти Мальти» (Aquilina v. Malta), Європейський суд з прав людини одно‑стай‑но постановив, що було допущено порушення пункту 3 статті 5 Євро‑пейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив заявникові певну суму як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — пан Джозеф Аквіліна (Joseph Aquilina), громадянин Мальти, 1974 року народження, живе в м. Квормі, Мальта.

Заявника було заарештовано за підозрою у вчиненні злочину, який поля‑гав у примушуванні до статевих зносин. Протягом 48 годин він постав перед суддею і звернувся з клопотанням, щоб його звільнили на поруки. Клопо‑тання було передано генеральному прокуророві, який відхилив його. Потім клопотання про поруки розглянув інший суддя. Клопотання було задоволено, а пана Аквіліну звільнено через дванадцять днів після арешту.

2. Процедура та склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 7 липня 1994 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 4 березня 1998 року встановила факти і висловила одностайну думку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Уряд Мальти передав справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано на розгляд до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Антоніо Пастор  Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі  Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Вєра Стражніцка (VieraStráznická, Словаччина)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Йосеп Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ханна Софія Грев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (Andrбs Baka, Угорщина)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія),

а також Мікеле деСальвія (Michele de Salvia), СекретарСуду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник стверджує, що було допущено порушення його права негайно постати перед судовим посадовцем, який мав повноваження на те, щоб звільнити його. Це право гарантоване пунктом 3 статті 5 Європейської кон‑венції з прав людини.

Рішення Суду

Попереднє заперечення Уряду

Суд вирішив приєднатися по суті до попереднього заперечення Уряду про те, що заявник не вичерпав усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, оскільки він не посилався на статтю 137 Кримінального кодексу, в якій, як і в статті 353, містяться правові підстави мальтійської версії поло‑жен‑ня про припровадження затриманого до суду (habeas corpus).

Пункт 3 статті 5

Суд звернувся до своєї практики стосовно того, що пункт 3 статті 5 має на меті забезпечення невідкладного та автоматичного судового розгляду в разі затримання особи поліцією відповідно до положення пункту 1(с) статті 5. Судовий посадовець, який здійснює такий розгляд, має заслухати затри‑маного і прийняти відповідне рішення.

Суд підкреслив, що пункт 3 статті 5 вимагає, аби судовий посадовець розглянув підстави затримання. Береться до уваги і те, що судовий розгляд, згідно з пунктом 3 статті 5, не може бути поставлений у залежність від подання затриманим попереднього клопотання. Така вимога не тільки б змінила суть гарантії, передбаченої пунктом 3 статті 5, що відрізняється від передбаченого пунктом 4 статті 5 положення, яке гарантує право на звернення до суду для перевірки законності затримання. Вона могла б навіть суперечити передбаченій у пункті 3 статті 5 гарантії, яка має на меті захистити особу від свавільного затримання, тобто сам факт позбавлення волі має бути предметом незалежного судового розгляду. Невідкладний судовий розгляд факту затримання є також важливою гарантією проти жорстокого поводження з особою, яка перебуває під вартою. Заарештовані особи, які зазнали такого поводження, не могли б подати заяву до судді з проханням перевірити законність їхнього затримання. Те саме стосувалося б інших уразливих категорій заарештованих, наприклад, психічнохворих або тих, хто не володіє мовою, якою провадиться судочинство.

Суд поділяє точку зору сторін про те, що припровадження заявника до судді через два дні після арешту може вважатися «негайним», як це передбачено пунктом 3 статті 5. Позиція Уряду полягала в тому, що в да‑ному питанні суддя мав повноваження звільнити заявника на його прохання, якби заявникові було висунуто обвинувачення, за яке внутрішньодержавним законодавством не передбачалося тримання під вартою. Однак автома‑тичний перегляд суддею законності затримання, як того вимагає пункт 3 статті 5, іде врозріз із тією підставою, на яку посилається Уряд. Суд вважає, що необхідно розширити підстави для визначення доцільності або недоціль‑ності затримання.

Уряд стверджував, що якби заявник посилався на статтю 137 Криміналь‑ного кодексу, розгляд законності його затримання був би ширшим, а так цей розгляд виходив за межі питання про те, чи дозволяли висунуті обвину‑вачення застосувати затримання. Проте Суд вирішив, що дотримання пункту 3 статті 5 не може гарантуватися застосуванням положень, передбачених пунктом 4 статті 5. Так чи інакше, не було доведено, що здійснення перегля‑ду підстави затримання в даному випадку узгоджується зі сферою застосу‑вання мальтійськими судами такого перегляду відповідно до статті 137 Кримінального кодексу. Тому Суд відхилив попереднє заперечення Уряду.

Крім того, Суд вирішив, що, згідно з пунктом 3 статті 5, з'явлення заяв‑ника перед суддею через два дні після арешту не є достатньою підставою для того, щоб суддя не мав можливості його звільнити. Отже, мало місце порушення пункту 3 статті 5. Однак, дійшовши такого висновку, Суд пого‑дився з позицією Уряду, що питання про поруку — це окреме питання, яке виникає у випадку, коли арешт або затримання є законним. Таким чином, це питання не регулюється пунктом 3 статті 5.

Стаття 41 Конвенції

Суд вирішив, що, згідно з обставинами справи, сам факт встановлення порушення пункту 3 статті 5 є справедливою сатисфакцією моральної шкоди, завданої заявникові. Суд присудив на користь заявника 3000 маль‑тійсь‑ких лір за судові витрати.

Судді Бонелло, Фішбах та Грев висловили окремі думки, а судді Тюлкен і Касадеваль — спільну окрему думку. Зазначені окремі думки додаються до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування