Стаття з журналу № 2'1999

88
18.2.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«МЕТЬЮЗ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» (Matthews v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини постановив п’ятнадцятьма голосами проти двох, що було допущено порушення статті 3 Протоколу № 1 (право брати участь у виборах до органів законодавчої влади) до Європейської конвенції з прав людини.

1. Основні факти

Заявниця — пані Деніз Метьюз (Denise Matthews), громадянка Сполуче‑но‑го Королівства, 1975 року народження, живе в Гібралтарі.

У квітні 1994 року вона звернулася із заявою, щоб її зареєстрували як виборця на виборах до Європейського парламенту. Їй повідомили, що, згід‑но з умовами Акта Європейської співдружності про прямі вибори 1976 року, на Гібралтар не поширюється виборче право щодо цих виборів.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 18 квітня 1994 року. Оголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 29 жовтня 1997 року висловила думку про те, що порушення статті 3 Протоколу № 1 не було (12 голосів проти 5). 26 січня 1998 року Комісія передала справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набрання Протоколом чинності 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Гаукур Йорундссон (Gaukur Jцrundsson, Ісландія)

Георг Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Іренеу Кабраль  Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

сер Джон Фріланд (Sir John Freeland, Британія), суддя ad hoc,

а також Мод деБур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступникСекретаряСуду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця стверджувала, що відсутність у Гібралтарі виборів до Євро‑пейсь‑кого парламенту є порушенням її права на участь у виборах органу законодавчої влади згідно зі статтею 3 Першого протоколу до Конвенції. Вона також стверджувала про наявність порушення статті 14 Конвенції (здійс‑нен‑ня викладених у Конвенції прав і свобод без будь-якої дискри‑мінації) на тій підставі, що вона має право брати участь у виборах до Європейського парламенту у будь-якій країні Європейського Союзу, де б вона не проживала, крім Гібралтару.

Рішення Суду

Суд погодився з тим, що стаття 3 Протоколу № 1 застосовується і до Гібралтару.

Спочатку Суд розглядав питання, чи може Сполучене Королівство бути притягнуте до відповідальності у зв’язку з відсутністю виборів до Європейсь‑кого парламенту в Гібралтарі. Суд зазначив, що дії Європарламенту як такі не можуть оскаржуватися перед ним, оскільки Європейське співтовариство не є договірною стороною. Однак, незважаючи на передання компетенції Європейському співтовариству, договірні сторони залишаються відповідаль‑ними за забезпечення гарантованих Конвенцією прав. Згідно з Конвенцією та Протоколами до неї, договірні сторони є відповідальними за наслідки міжнародних договорів, до яких вони приєдналися, що випливають із застосовності гарантій Конвенції. Крім того, законодавство, яке виходить із законодавчого процесу Європейського співтовариства, поширюється на на‑селення Гібралтару так само, як і законодавство, прийняте у внутрішньому правопорядку виключно через законодавчий орган Гібралтару. Тому не було підстав не вимагати від Сполученого Королівства забезпечення прав, за‑кріплених у статті 3 Протоколу № 1 стосовно європейського законодавства. Отже, на Сполучене Королівство покладається відповідальність за забезпе‑чення прав, закріплених у статті 3 Протоколу № 1, незалежно від того, внутрішні це вибори чи європейські.

Далі Суд розглядав питання, чи застосовна стаття 3 Протоколу № 1 до такого органу, як Європейський парламент, і чи має він риси «органу законодавчої влади» в Гібралтарі. Суд відзначив, що «орган законодавчої влади» не обов’язково означає національний парламент і що вибори до Євро‑пейського парламенту не можуть виключатися зі сфери дії статті 3 лише на тій підставі, що він є наднаціональним, а не суто внутрішньо‑дер‑жавним представницьким органом. Суд розглянув повноваження Європейсь‑кого парламенту в контексті Європейського співтовариства і дійшов виснов‑ку, що цей парламент достатньою мірою бере участь у конкретних законо‑давчих процесах, які ведуть до прийняття певних типів законодавства, та в загальному демократичному нагляді за діяльністю Європейського співтова‑риства, для того щоб його можна було вважати органом законодавчої влади Гібралтару для цілей статті 3 Протоколу № 1.

Нарешті, Суд звернувся до питання, чи відсутність виборів до Європейсь‑кого парламенту є сумісною зі статтею 3. Він підкреслив, що обрання такої системи виборів, за якої б забезпечувалося вільне волевиявлення народу при виборі органу законодавчої влади, є питанням, у вирішенні якого держа‑вам надається можливість здійснювати вибір. Проте у справі, що вирішу‑валася Судом, заявника було позбавлено можливості висловити свою думку шляхом вибору членів Європейського парламенту, незважаючи на той факт, що, як було визнано Судом, законодавство, яке приймається Європейським співтовариством, становить частину законодавства Гібралтару і заявниця безпосередньо підлягала його дії. Заявникові було відмовлено у здійсненні права на участь у виборі законодавчого органу, яке гарантується статтею 3 Протоколу № 1. Відповідно, було допущено порушення цього положення.

Суд висловив думку, що немає потреби розглядати скаргу згідно зі статтею 14 Конвенції, і присудив заявниці приблизно 45000 фунтів стерлінгів як відшкодування судових витрат.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування