Стаття з журналу № 2'1999

90
18.2.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВАХ
«УЕЙТ І КЕННЕДІ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ» та
«БІР І РІГАН ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

У рішеннях, ухвалених у Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справах «Уейт і Кеннеді проти Німеччини» (Waite and Kennedу v. Germany) (заява № 26083/94) та «Бір і Ріган проти Німеччини» (Beer and Regan v. Germany)  (заява № 28934/95), Європейський суд з прав людини одностайно постано‑вив, що порушення пункту 1 статті 6 (право на доступ до суду) Європейської конвенції з прав людини не було.

1. Основні факти

Пан Річард Уейт (Richard Waite), британський громадянин, 1946 року народження, живе в місті Грішем. Пан Террі Кеннеді (Terry Kennedy), також британський  громадянин, 1950 року народження, живе у Дармштадті.

Пан Карлхайнц Бір (Karlheinz Beer), громадянин Німеччини, 1952 року народження, живе у Дармштадті. Пан Філіп Ріган (Philip Regan), громадя‑нин Великої Британії, 1960 року народження, живе в Лондоні, Сполучене Королівство.

Усі заявники, найняті іноземними компаніями, працювали в Європейсь‑кому космічному агентстві (ЄКА) і обслуговували Європейський центр управ‑ління космічними польотами у Дармштадті. Коли їхні контракти не було поновлено, вони подали проти ЄКА позови до Дармштадтського суду з вирішення трудових спорів (Arbeitsgericht). Вони стверджували, що, відпо‑відно до німецького Закону про забезпечення трудової сили (тимча‑со‑вого персоналу) (Arbeitnehmerьberlassungsgesetz), набули статусу працівників Європейського космічного агентства. Під час судового розгляду Європейське космічне агентство посилалося на свою непідсудність юрисдикції, згідно зі статтею ХV (2) Конвенції ЄКА та Додатком І до неї. Суд із вирішення трудових спорів визнав позови неприйнятними, вважаючи аргументацію Європейського космічного агентства правомірною, оскільки у розділі 20 (2) Закону про суди (Gerichtsverfassungsgesetz) передбачено, що, відповідно до норм міжнародного права або згідно з міжнародними договорами чи іншими правовими нормами, особи можуть мати непідсудність юрисдикції.

Щодо справи пана Уейта і пана Кеннеді, то апеляційний суд із трудових спорів Франкфурта-на-Майні (Landesarbeitsgericht) та федеральний суд із трудових спорів (Bundesarbeitsgericht) підтвердили, що непідсудність юрис‑дикції не дає підстав для судового розгляду. Федеральний Конституційний суд (Bundesverfassungsgericht) відмовився ухвалити рішення за апеляцією заявників.

2. Процедура і склад Суду

Заяви № 26083/94 і № 28934/95 було подано до Європейської комісії з прав людини 24 листопада 1994 року і 13 вересня 1995 року відповідно. Проголосивши заяви прийнятними, Комісія у двох доповідях від 2 грудня 1997 року висловила думку про те, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (сімнадцять голосів проти п’ятнадцяти) не було. 16 березня 1998 року Комісія передала справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Екгарт Кляйн (Eckhart Klein), суддя ad hoc,

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники стверджували, що їм не було забезпечено справедливого судо‑вого розгляду з приводу питання, чи існували між ними та Європейсь‑ким космічним агентством договірні відносини відповідно до німецького Закону про забезпечення трудової сили (тимчасового персоналу). На їхню думку, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Рішення Суду

Суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на розгляд судом скарги стосовно його цивільних прав та обов’язків. Таким чином, ця стаття втілює «право на суд». Право на доступ, тобто право пору‑шити позов у цивільних судах, становить лише один аспект цього права (справа «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 року, серія А, № 18).

Суд зазначив, що позов заявників проти ЄКА було визнано неприйнятним і що розгляд справи в німецьких судах із вирішення трудових спорів зосе‑редився на питанні, чи може Європейське космічне агентство правомірно посилатися на свою непідсудність юрисдикції.

Суд вважає, що аргументи, наведені німецькими судами із вирішення трудових спорів, які обґрунтовують правомірність непідсудності юрисдикції Європейського космічного агентства, не можна вважати безпідставними. Далі він розглянув те, чи доступ у рамках попереднього питання був дос‑татнім для забезпечення «права» заявників «на суд» у світлі принципів, встановлених у його практиці (справа «Файєд проти Сполученого Королівст‑ва» (Fayed v. the United Kingdom), рішення від 21 вересня 1994 року, серія А, № 294), зокрема забезпечення потреби в такому обмеженому доступі для досягнення законної мети, щоб підтримувалося розумне співвідношення між застосовуваними засобами і метою, якої заявники прагнули досягти.

На думку Суду, норма непідсудності юрисдикції, яку застосували німецькі суди до Європейського космічного агентства, має законну мету. Отже, на‑дан‑ня міжнародним організаціям пільг та імунітету є суттєвим засобом забезпечення належного функціонування таких організацій незалежно від одностороннього втручання з боку окремих урядів.

Щодо питання розумного співвідношення Суд вважає, що, коли держави утворюють міжнародні організації з метою здійснення або зміцнення співро‑бітництва у певних галузях і надають цим організаціям певну компетенцію та імунітет, це може позначитися на захисті основних прав. Якби держа‑ви-учас‑ниці тим самим звільнялися від своєї відповідальності за Конвенцією щодо галузі, на яку поширюється така компетенція чи імунітет, це суперечило б меті Конвенції.

При визначенні того, чи правомірним було визнання непідсудності Євро‑пейсь‑кого космічного агентства німецькій юрисдикції, суттєвим чинником для Суду була наявність у заявників розумних альтернативних засобів ефектив‑ного захисту прав, згідно з Конвенцією. На думку Суду, оскільки заявники стверджували про існування трудових відносин між ними та Європейським космічним агентством, вони могли, і їм слід було, звернутися до апеляційної колегії Європейського космічного агентства, яка є «незалежною від Агентст‑ва», має юрисдикцію «розглядати спори щодо будь-якого явного або неявно‑го рішення Агентства, які виникли між ним і членом персоналу» (правило 33.1 Правил внутрішнього розпорядку Європейського космічного агентства). Суд також урахував можливість, надану для тимчасових робітників, домага‑тися відшкодування від фірм, які найняли їх на роботу, а потім звільнили після закінчення строків їхніх контрактів.

Суд дійшов висновку, що не можна встановлювати співвідношення у та‑кий спосіб, який змусить міжнародну організацію брати участь у внутрішньо‑державному позові, пов’язаному з умовами найму, що передбачені в націо‑наль‑ному трудовому законодавстві. Таке тлумачення пункту 1 статті 6 Кон‑венції перешкоджатиме належному функціонуванню міжнародних організа‑цій і суперечитиме сучасній тенденції, спрямованій на розширення та зміцнення міжнародного співробітництва.

Зважаючи на всі ці обставини, Суд постановив, що, визнавши факт непід‑судності юрисдикції Європейського космічного агентства, німецькі суди не перевищили меж в оцінці справи.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування