Стаття з журналу № 2'1999

91
18.2.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КЕЙБЛ ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справі «Кейбл та інші проти Сполученого Королівства», (Cable and Others v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив заявникам 40000 фунтів стерлінгів за судові витрати, з вирахуванням 19200 французьких франків, отриманих як правову допомогу.

1. Основні факти

Справа розпочалася  з тридцяти п’яти окремих заяв, поданих британсь‑кими громадянами. Двадцять чотири заявники служили у військово-по‑віт‑ряних силах, а інші одинадцять — у сухопутних військах. Кожного з них було обвинувачено в одному чи більше кримінальних злочинах або військових дисциплінарних правопорушеннях. Військовий трибунал визнав їх винними і засудив відповідно до Закону про військово-повітряні сили 1955 року або Закону про сухопутні війська 1955 року.

Центральною у встановленій законами 1955 року системі є роль «скли‑каючого офіцера», який, крім усього іншого, відповідає за скликання військо‑вого трибуналу, призначення його членів та обвинувача. Скликаючий офіцер приймає остаточне рішення щодо характеру та деталей обвинувачень, які висуваються. Клопотання про зменшення обвинувачень не приймається від обвинуваченого без згоди такого офіцера. За певних обставин скликаючий офіцер може розпустити військовий трибунал перед розглядом справи або під час такого розгляду. Оскільки він або вона, як правило, діє також як особа, що підтверджує рішення військового трибуналу, останні не мають юридичної сили без підтвердження такої особи.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини у різні дні між червнем 1994 року і вереснем 1996 року. Проголосивши їх прийнятними, Комісія у своїх тридцяти п’яти доповідях від 4 березня 1998 року висловила одностайну думку про те, що у кожній справі було порушено пункт 1 статті 6 у зв’язку з відсутністю справедливого розгляду незалежним і безстороннім судом. 14 серпня 1998 року Британський уряд передав справи до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі  Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boљtjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія),

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

сер Джон Фріланд (Sir John Freeland, Британія), суддя ad hoc,

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники скаржилися, що, всупереч пункту 1 статті 6 Європейської кон‑вен‑ції з прав людини, військові трибунали, які їх судили, не були ні неза‑лежними, ані безсторонніми судами.

Рішення Суду

Суд нагадав, що в попередньому рішенні («Фіндлей проти Сполученого Королівства» (Findlay v. the United Kingdom) від 25 лютого 1997 року) він визнав, що військовий трибунал, скликаний відповідно до Закону про сухопутні війська 1955 року, не відповідає вимогам до незалежного і безстороннього суду, встановленим у пункті 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, це пов’язано з центральною роллю, яку відіграє в обвинуваченні скликаючий офіцер. Він тісно пов’язаний з органами судового переслідування, має вищий ранг, ніж члени військового трибуналу, та має повноваження за певних обставин розпустити військовий трибунал і відмовитися підтвердити його рішення. Суд не вважав за необхідне відрізнити справи даних тридцяти п’яти заявників від попередньої справи і постановив рішення, що було порушено пункт 1 статті 6.

Суд присудив заявникам відшкодування обґрунтованих судових витрат. Щодо компенсації моральної шкоди суддя Жупанчич висловив окрему думку, яка додається до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування