Стаття з журналу № 2'1999

92
18.2.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ГУД ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справі «Гуд проти Сполученого Королівства» (Hood v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушення пунктів 3 і 5 статті 5 (право на свободу) і пункту 1 статті 6 (право на справедливий судо‑вий розгляд) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив заявникові 10500 фунтів стерлінгів як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник пан Девід Гуд (David Hood), британський громадянин, 1970 року народження, живе у Сполученому Королівстві.

У 1995 році його судив військовий трибунал, відповідно до Закону про сухопутні війська 1955 року, і визнав його винним за кількома обвину‑вачен‑нями кримінального характеру. Згідно з рішенням військового командира, до розгляду справи військовим трибуналом він перебував під вартою. У націо‑нальному суді було порушено справу з приводу законності арешту, але заявник програв цю справу.

Центральною у встановленій Законом 1955 року системі військових три‑буналів є роль «скликаючого офіцера», який, крім усього іншого, відповідає за скликання військового трибуналу, призначення його членів та обвинувача. Скликаючий офіцер приймає остаточне рішення щодо характеру та деталей обвинувачень. Клопотання про зменшення обвинувачень не приймається від обвинуваченого без згоди такого офіцера. За певних обставин скликаючий офіцер може розпустити військовий трибунал перед розглядом справи або під час такого розгляду. Оскільки він або вона, як правило, діє також як особа, що підтверджує рішення військового трибуналу, останні не мають юридичної сили без підтвердження такої особи. Згідно із Законом 1955 року (а також нормами і правилами, затвердженими відповідно до нього), військовий командир обвинуваченого приймає рішення про необхідність запобіжного тримання обвинуваченого під вартою.

2. Процедура і склад Суду

Заява, подана до Комісії 18 квітня 1995 року, була проголошена частково прийнятною 1 грудня 1997 року.

Після невдалої спроби досягти дружнього врегулювання Комісія у своїй доповіді від 28 травня 1998 року виклала факти і висловила одностайну думку про те, що було порушено пункти 3 і 5 статті 5 та пункт 1 статті 6 Конвенції.

Уряд Сполученого Королівства передав справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі  Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (BoštjanZupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія),

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

сер Джон Фріланд (Sir John Freeland, Британія), суддя ad hoc,

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився за пунктами 3 і 5 статті 5 Конвенції з приводу того, що,  згідно з рішенням військового командира, до розгляду справи військо‑вим трибуналом він перебував під вартою. Заявник скаржився, що, всупереч пункту 3 статті 6, військовий трибунал не був ні незалежним, ані безсто‑роннім судом.

Рішення Суду

У зв’язку із запобіжним триманням під вартою Суд нагадав своє попереднє рішення у справі Губера («Губер проти Швейцарії» (Huber v. Switzerland) від 23 жовтня 1990 року), у якому Суд дійшов такого висновку:  коли існує імовірність того, що офіцер, уповноважений законом вирішувати питання про запобіжне тримання обвинуваченого під вартою, пізніше буде втручатися у розгляд справи як представник органів судового переслі‑дування, то цього офіцера не можна вважати незалежним від сторін на той час, коли приймалося рішення про запобіжне тримання обвинуваченого під вартою. Встановивши, що військовий командир мав згодом відігравати центральну роль в обвинуваченні проти заявника, Суд вирішив, що побоювання заявника стосовно безсторонності його військового командира були об’єктивно обґрунтованими. Суд також вважає, що відповідальність військового командира за дисципліну і порядок під його командою була додатковою причиною сумніватися в його безсторонності. З огляду на це Суд постановив, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції. Враховуючи відсутність у внутрішньому законодавстві захищеного позовом права на компенсацію, Суд також дійшов висновку, що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

Щодо військового трибуналу, який розглядав справу заявника, Суд нагадав, що в попередньому рішенні («Фіндлей проти Сполученого Коро‑лівства» (Findlay v. the United Kingdom) від 25 лютого 1997 року) він визнав, що військовий трибунал, скликаний відповідно до Закону про сухопутні війська 1955 року, не відповідає вимогам до незалежного і безстороннього суду, встановленим у пункті 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, це пов’язано з центральною роллю, яку відіграє в обвинуваченні скликаючий офіцер. Він тісно пов’язаний з органами судового переслідування, має вищий ранг, ніж члени військового трибуналу, і має повноваження за певних обставин розпустити військовий трибунал і відмовитися підтвердити його рішення. Суд не вважав за необхідне відрізнити дану справу від попередньої і постановив рішення, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Суд присудив заявникові відшкодування обґрунтованих судових витрат. Щодо компенсації моральної шкоди суддя Жупанчич висловив окрему думку, яка додається до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування