117
16.02.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВАХ
«РОУ ТА ДЕЙВІС ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА», «ДЖАСПЕР ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»
ТА «ФІТТ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 16 лютого 2000 року у справі «Роу та Дейвіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що мало місце порушення статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини. У двох наступних рішеннях, ухвалених того самого дня у справах «Джаспер проти Сполученого Королівства» (Jasper v. the United Kingdom) та «Фітт проти Сполученого Королівства» (Fitt v. the United Kingdom), Суд дійшов висновку, що порушення статті 6 не було. Суд присудив компенсацію за судові витрати у справі Роу та Дейвіса.

1. Основні факти

Справи стосуються трьох заяв, поданих чотирма громадянами Великої Британії: Еріком Джаспером (Eric Jasper), 1933 року народження, Рафаелем Роу (Raphael Rowe) та Майклом Дейвісом (Michael Davis), 1968 та 1966 років народження, відповідно, і Баррі Фіттом (Barry Fitt), 1933 року народження.

На сьогодні Роу та Дейвіс відбувають покарання за вбивство та інші злочини, вчинені у 1988 році. Їх було засуджено в лютому 1990 року, і остаточне рішення щодо їхніх апеляцій було ухвалено у 1993 році. Комісія з перегляду кримінальних справ передала їхню справу до апеляційного суду.

Джаспер перебуває у мейдстонській в'язниці за шахрайське уникнення заборони на імпорт гашишу у 1993 році, а Фітт — у вайтмурській в'язниці за організацію пограбування і за володіння вогнепальною та іншою забороненою зброєю у 1993 році. Обох було засуджено у 1994 році.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини у 1995 та 1996 роках. 1 листопада 1998 року, відповідно до пункту 4 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, справи було передано до Суду.

Слухання у всіх трьох справах відбулося 20 жовтня 1999 року.

Судове рішення у кожній справі постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Фераррі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурман (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня республіка Югославії Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)
Сер Джон Лоз (Sir John Laws, Велика Британія), суддя ad hoc,

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники стверджують, що нерозкриття обвинуваченням відповідних свідчень на підставі імунітету державних інтересів означало, що їх було позбавлено справедливого судового розгляду — на порушення пунктів 1 та 3 (b) і (d) статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

а. Справа «Роу та Дейвіс проти Сполученого Королівства»

Рішення Суду

Суд зазначив, що, відповідно до закону в існуючій на той час редакції, питання у цій справі щодо нерозголошення свідчень приймалося стороною обвинувачення без відома судді чи без його схвалення. З огляду на вимоги пункту 1 статті 6, а саме — сторона обвинувачення повинна розкрити стороні захисту всі свідчення, які є в її розпорядженні, на користь або на шкоду захисту, а спричинені цим складнощі для захисту мають бути відповідно збалансовані процедурними заходами судових органів, Суд вважає, що така процедура не сумісна з правом на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, який двічі вивчав матеріали, не зміг вжити заходів для виправлення ситуації, оскільки не бачив свідків, які давали показання, а отже, щоб розуміти відповідність матеріалів, мав покладатися на стенограми слухань справи Судом корони та на дані сторони обвинувачення.

Суд одностайно визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Стаття 41

Суд присудив 25 000 фунтів стерлінґів як компенсацію за витрати (з вирахуванням 15 233,40 французького франка, що їх уже було виплачено як правову допомогу) і відхилив інші претензії заявника на справедливу сатисфакцію.

b. Справи «Джаспер проти Сполученого Королівства» та «Фітт проти Сполученого Королівства»

Рішення Суду

На час відповідних подій у цих двох справах закон зазнав змін. За нових умов, сторона обвинувачення мала звернутися до судді, який розглядав справу, із заявою на дозвіл не розкривати свідчень, про які йдеться. Обсяг інформації, яка надавалася стороні захисту, залежав від категорії цієї інформації.

Суд знову наголосив на важливості того, щоб свідчення від сторони обвинувачення були розкриті, і на необхідності встановити достатню противагу складнощам, спричиненим для сторони захисту обмеженням її прав. Для цього судові органи вдаються до певних процедурних заходів. Однак Суд зазначив, що у кожній справі захист було поінформовано про заяву щодо нерозкриття свідчень. А у справі Фітта захистові була відома категорія інформації і йому було надано підсумок-інформацію. У кожній справі захист міг викласти судді версію захисту. За цих обставин, коли суддя прийняв рішення щодо допустимості нерозкриття свідчень з боку обвинувачення і коли ці свідчення не подавалися на розгляд присяжних, Суд вважає, що у межах можливого захист було поінформовано стороною обвинувачення, яка не розкривала свідчень, які вважала за необхідне тримати в таємниці на благо державних інтересів. Той факт, що протягом усього судового провадження суддя зважував необхідність нерозкриття свідчень, був додатковою ґарантією збереження таємниці.

Суд дійшов висновку (9 голосів проти 8), що у цих справах не було порушення пункту 1 статті 6.