96
08.02.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «МАЯРИЧ ПРОТИ СЛОВЕНІЇ»

У рішенні у справі «Маярич проти Словенії» (Majaric v. Slovenia), повідомленому у письмовій формі 8 лютого 2000 року, Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку) Європейської конвенції з прав людини. Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції, Суд присудив заявникові 300 000 словенських толарів (tolars) за моральну шкоду.

1. Основні факти

Заявник — Любо Маярич (Ljubo Majaric), громадянин Словенії, 1952 року народження, нині перебуває в ув'язненні.

6 грудня 1991 року пана Маярича було обвинувачено в злочині на сексуальному ґрунті щодо неповнолітнього та у викраденні неповнолітніх. Розгляд справи було розпочато 5 червня 1992 року в районному суді Нової Горики (Nova Gorica) (далі — районний суд), але справу було відкладено. 28 серпня 1992 року районний суд провів слухання, після чого справу ще двічі відкладали через хворобу заявника.

21 липня 1992 року заявника було обвинувачено іще в одному сексуальному злочині. Обвинувальний акт було винесено 18 січня 1993 року. Заявник подав проти обвинувального акта апеляцію, яку було відхилено 15 лютого 1993 року. 17 березня 1993 року районний суд об'єднав розгляд обох обвинувачень в одне провадження.

2 червня 1993 року заявника було обвинувачено іще в одному злочині на сексуальному ґрунті. Обвинувальний акт було винесено 21 жовтня 1993 року. 28 березня 1995 року районний суд вирішив об'єднати всі обвинувачення проти заявника в єдине провадження. У період від 18 лютого 1997 року до 9 липня 1997 року районний суд провів кілька слухань. 9 липня 1997 року районний суд визнав заявника винним у вчиненні злочинів на сексуальному ґрунті за кількома пунктами обвинувачення. Було винесено вирок про позбавлення волі загальним строком у два роки і вісім місяців.

12 лютого 1998 року Коперський вищий суд подовжив строк позбавлення волі до трьох років. 26 березня 1998 року заявник подав касаційну скаргу з вимогою скасувати це рішення. 17 вересня 1998 року Верховний суд відхилив її. 24 березня 1998 року заявник подав конституційну скаргу на рішення Коперського вищого суду від 12 лютого 1998 року. 15 червня 1998 року Конституційний суд відхилив її. 12 жовтня 1998 року заявник подав іще одну конституційну скаргу щодо рішення Верховного суду від 17 вересня 1998 року. Конституційний суд відхилив її 1 грудня 1998 року.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 13 грудня 1994 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 21 жовтня 1998 року висловила одностайну думку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Заявник порушив справу в Суді 21 січня 1999 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jцrundsson, Ісландія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), cекретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення Суду

Попереднє заперечення Уряду

Уряд стверджує, що заявник не вичерпав національних засобів правового захисту, оскільки не подав скарги в адміністративному порядку і, зрештою, конституційної скарги. Європейський суд відхилив заперечення на тій підставі, що його не було подано під час розгляду в Європейській комісії з прав людини.

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Строк, який Суд брав до уваги, тривав чотири роки і понад п'ять місяців (Словенія ратифікувала Конвенцію і визнала право на подання індивідуальної заяви за колишньою статтею 25 Конвенції 28 червня 1994 року).

Суд визначав тривалість судового розгляду, виходячи з критерію, закладеного в його практиці (складність справи, поведінка заявника, органи, які займалися справою, а також наслідки для заявника). Він постановив, що вина за затягування строку, який розглядається, лежить передусім на національних судах.

Суд не вважає переконливим арґумент Уряду, згідно з яким національні суди були надто перевантажені, що було зумовлене економічними та правовими реформами, і одностайно доходить висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Стаття 41 Конвенції

Суд постановив, що держава-відповідач повинна виплатити заявникові 300 000 словенських толарів за завдану моральну шкоду. Суд відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції, серед яких була також вимога повторного розгляду справи у Словенії.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.echr.coe.int).

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.