Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2000

Назва
 
Рішення у справі «Алмейда Ґаррет, Машкареньяш Фалкан та інші проти Португалії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Almeida Garrett, Mascarenhas Falcao and Others v. Portugal)
 
Зміст
 

9
11.01.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«АЛМЕЙДА ҐАРРЕТ, МАШКАРЕНЬЯШ ФАЛКАН
ТА ІНШІ ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 11 січня 2000 року у справі «Алмейда Ґаррет, Машкареньяш Фалкан та інші проти Португалії»(Almeida Garrett, Mascarenhas Falcão and Others v. Portugal), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини (захист права власності) і що немає потреби перевіряти скарги за статтями 6, 13 та 17 Конвенції. Суд також постановив, що питання застосування статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція) не готове для вирішення щодо матеріальних збитків і моральної шкоди, відклав це питання і запропонував сторонам поінформувати його протягом шести місяців про домовленість, якої вони можуть досягти з цього питання. Що стосується судових витрат, то Суд присудив виплатити п. Алмейді Ґаррету 3 500 000 португальських ескудо, а сім'ї Машкареньяш Фалкан 2 000 000 ескудо.

1. Основні факти

Заявники — Алезандрі ді Алмейда Ґаррет (AlexandredeAlmeidaGarrett), Жозе Машкареньяш Фалкан (José Mascarenhas Falcão), Франсіску Ауґусту Машкареньяш Фалкан (FranciscoAugustoMascarenhas Falcão), Марія Тереза Машкареньяш ді Олівейра Фалкан ді Азеведу (MariaTeresaMascarenhasdeOliveira Falcão deAzevedo), Марія Жозе Машкареньяш Фалкан Темуду ді Кастру (Maria José Mascarenhas Falcão ThemudodeCastro) та Леоне Марі Іріон Фалкан (Leone Marie Irion Falcão), усі громадяни Португалії, 1926, 1932, 1939, 1919, 1935 та 1930 років народження, відповідно. Перші четверо заявників проживають у Лісабоні, а двоє інших — у Констанції (Португалія).

Усі заявники були власниками землі, яку було відчужено і передано в державну власність у зв'язку з аграрною реформою, розпочатою у Португалії після революції 1974 року. Відповідно до законодавства, що стосувалося аграрної реформи, вони отримали попередню компенсацію у формі державних облігацій. До сьогодні вони усе ще не отримали остаточної компенсації.

Заявники зверталися до звичайних та адміністративних судів з метою домогтися компенсації за шкоду, завдану їм через те, що визначення і виплата остаточної компенсації відкладалися, але відповідні суди постановляли, що питання не належить до їхньої юрисдикції.

2. Процедура і склад Суду

Справу було розпочато за двома заявами, поданими до Європейської комісії з прав людини 5 січня та 14 лютого 1996 року. Визнавши заяви прийнятними, Комісія вирішила об'єднати їх і в доповіді від 23 квітня 1998 року висловила думку, що було порушення статті 1 Протоколу № 1 (23 голоси проти 3) і що окремого питання за статтями 6, 13 або 17 Конвенції не виникає (одноголосно). Комісія передала справу до Суду 24 листопада 1998 року. 21 січня 1999 року Уряд Португалії також звернувся до Суду.

Відповідно до перехідних положень Протоколу № 11 до Конвенції, колеґія Великої палати Європейського суду з прав людини ухвалила, що справу має розглянути палата, створена в одній із секцій Суду.

Слухання відбулося 12 жовтня 1999 року. Судове рішення постановлене палатою першої секції, до складу якої увійшли судді:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm), голова

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Аґостінью ді Соза Інеш (Agostinho de Sousa Inês, Португалія), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники скаржилися на те, що й досі не отримали остаточної компенсації, що вони стали жертвами порушення права на мирне володіння своїм майном, що ґарантується статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції. У зв'язку з цим вони посилаються також на статті 6, 13 та 17 Конвенції.

Рішення Суду

Попередні заперечення Уряду

Зауваживши, що Суд не може розглядати питання, які виникають у зв'язку з позбавленням права власності, оскільки це виходить за межі його юрисдикції ratione temporis, він зазначив, що заявники скаржилися з приводу неотримання ними остаточної компенсації і що стан справ залишається таким донині. Суд далі зауважив, що Уряд продовжував видавати закони з цього питання після дати, коли Португалія ратифікувала Конвенцію. Проте держава є відповідальною за ті дії та недогляди стосовно права, ґарантованого Конвенцією, які мали місце після того, як Конвенцію було ратифіковано. Оскільки ситуація, у якій перебували заявники, надто затяглася, Суд відхилив попередні заперечення Уряду.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції

Суд зазначив, що це положення захищає такі фінансові активи, як борги. Він зауважив, що відповідне португальське законодавство (і судове рішення, яке стосується пана Алмейди Ґаррета) підтверджує право заявників на компенсацію у зв'язку з позбавленням їх власності. Відповідно, заявники могли заявляти своє право на виплату державою боргів, які вона мала перед ними, а отже, стаття 1 Протоколу № 1 може застосовуватися у цій справі.

Фактом є те, зазначив Суд далі, що остаточної компенсації все ще не виплачено, а це є втручанням у право заявників на мирне володіння майном. Він наголосив, що не може розглядати питання позбавлення права власності як такі, а тим більше — питання розміру компенсації. А отже, правило, яке міститься у статті 1 Протоколу № 1 і застосовується у цій справі, викладене у першому реченні частини першої і в ньому проголошується у загальній формі принцип мирного володіння майном.

У цілях цього принципу Суд мав визначити, чи було дотримано справедливого балансу між вимогами загального інтересу громадськості і захистом основних прав особи. Він визнав, що втручання, по суті, мало законну мету, оскільки не можна вважати нераціональним, що держава бере до уваги свої економічні та бюджетні ресурси, здійснюючи широкомасштабну земельну реформу, економічні та соціальні цілі якої не підлягають сумніву. Однак Суд зауважив, що минуло вже двадцять чотири роки, а заявники все ще не отримали остаточної компенсації, навіть попри те, що така компенсація передбачалася національним законодавством. Він вказав, що відповідність компенсації зменшиться, якщо при виплаті не буде взято до уваги чинники, які можуть зменшити її вартість, наприклад, плин певного строку, який не можна назвати розумним.

Безумовно, питання тривалості часу належало до компетенції держави; у цьому сенсі складність завдання, що стояло перед адміністративними органами, або питання кількості людей, які мали отримати компенсацію, не може бути виправданням оскаржуваної тривалості часу.

Більше того, той факт, що заявники отримали попередню компенсацію, не є вирішальним. Компенсація, про яку йдеться, виплачувалася кілька років після відчуження майна. У будь-якому разі факт виплати попередньої компенсації не змінив стану невизначеності, у якому перебувають заявники. Саме ця невизначеність у поєднанні з відсутністю будь-яких дієвих національних засобів правового захисту, які б дали змогу розв'язати оскаржуване питання, привела Суд до думки, що заявникам довелося нести особливий, надмірний тягар, який порушив необхідний справедливий баланс між загальним інтересом, з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном — з іншого. А отже, Суд дійшов висновку, що було порушення статті 1 Протоколу № 1.

Статті 6, 13 і 17 Конвенції

Суд вважає, що не було потреби окремо вивчати заяву з погляду положень, викладених у цих статтях.

Стаття 41 Конвенції

Суд вважає, що питання справедливої сатисфакції не готове для вирішення щодо матеріальних збитків і моральної шкоди, і вирішив відкласти його, беручи до уваги можливість досягнення домовленості між державою-відповідачем і заявниками. З іншого боку, він присудив виплатити п. Алмейді Ґаррету 3 500 000 португальських ескудо, а сім'ї Машкареньяш Фалкан 2 000 000 ескудо за судові витрати.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr).

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua