Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2000

Назва
 
Рішення у справі «Салгуейру да Сілва Мота проти Португалії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Salgueiro da Silva Mouta v. Portugal)
 
Зміст
 

741
21.12.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«САЛҐУЕЙРУ ДА СІЛВА МОТА ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ»

У рішенні[1], ухваленому в Страсбурзі 21 грудня 1999 року у справі «Салґуейру да Сілва Мота проти Португалії» (Salgueiro da Silva Mouta v. Portugal), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушено статтю 8 (право на повагу до приватного i сімейного життя) разом зі статтею 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини і що не було потреби виносити рішення за скаргами, поданими лише на підставі статті 8. Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції, Суд постановив, що судове рішення саме по собі є достатньою сатисфакцією шкоди, наявність якої стверджував заявник; Суд присудив йому 1 800 000 португальських ескудо за виплачені ним адвокатові гонорари та 350 000 португальських ескудо за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Жуан Мануел Салґуейру да Сілва Мота(João Manuel Salgueiro da Silva Mouta), громадянин Португалії, 1961 року народження, проживає у Келуші (Queluz), Португалія.

Колишня дружина не дозволяла йому спілкуватися з його дочкою М., порушуючи договір, укладений ними після розлучення. Заявник домагався рішення про передання йому батьківських прав, і в 1994 році Лісабонський суд із сімейних питань ухвалив таке рішення. Дочка заявника жила з ним до 1995 року, коли, за його словами, мати викрала її. Після подання апеляції батьківські права було передано матері, а заявникові було надано право спілкуватися з дитиною, яким, за його твердженням, він не міг скористатися. Лісабонський апеляційний суд умотивував своє рішення про передання батьківських прав матері, посилаючись на дві причини: інтереси дитини і той факт, що заявник був гомосексуалістом і жив з іншим чоловіком.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 12 лютого 1996 року.

Справу було передано до Суду 1 листопада 1998 року, згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, а 1 грудня 1998 року оголошено прийнятною. 28 вересня 1999 року відбулося закрите слухання справи.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія), голова

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на несправедливе втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, ґарантованого статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, і на дискримінацію, заборонену статтею 14 Конвенції. Він також стверджував, що, на порушення статті 8, апеляційний суд змушував його приховувати сексуальну орієнтацію під час зустрічей з дочкою.

Рішення Суду

Статті 8 та 14 Конвенції

Насамперед Суд зазначив, що, згідно із судовою практикою органів Конвенції, стаття 8 застосовується до рішень щодо передання батьківських прав одному з батьків у разі їхнього розлучення або окремого проживання. Рішення Лісабонського апеляційного суду про скасування рішення Лісабонського суду із сімейних питань, яким заявникові було передано батьківські права, є втручанням у право заявника на повагу до сімейного життя.

Далі Суд зауважив, що, скасовуючи рішення Лісабонського суду із сімейних питань і передаючи батьківські права матері, а не батькові, апеляційний суд керувався інтересами дитини; при цьому він брав до уваги новий фактор, а саме — той факт, що заявник був гомосексуалістом і жив з іншим чоловіком. Отже, існувала різниця у ставленні до заявника і до матері М., в основі якого лежала сексуальна орієнтація заявника — поняття, яке входить у межі застосування статті 14 Конвенції. Така різниця у ставленні є дискримінаційною, згідно з цим положенням, якщо для цього немає об'єктивних і достатніх підстав або, іншими словами, якщо вона не ставила законної мети чи якщо не було достатньої відповідності між застосованими засобами та поставленою метою.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд ставив законну мету, а саме — захистити здоров'я і права дитини. Для того щоб визначити, чи були достатніми підстави для ухваленого рішення, Суд перевірив дві можливості: чи новий фактор, взятий до уваги Лісабонським апеляційним судом, тобто — гомосексуальна орієнтація заявника, — був просто obiter dictum (принагідно сказаний) і не мав прямого впливу на винесення остаточного рішення, чи навпаки, був вирішальним чинником. Для цього Суд розглянув рішення Лісабонського апеляційного суду і підкреслив, що останній, дізнавшись про відсутність достатніх підстав для позбавлення матері її батьківських прав, які вона отримала за домовленістю з чоловіком, також визнав, що: «...навіть якби це було не так, ми вважаємо, що піклування про дитину необхідно залишити за матір'ю». При цьому апеляційний суд, взявши до уваги, що заявник був гомосексуалістом і жив з іншим чоловіком, постановив, що: «дитина має жити у звичайній португальській сім'ї» і що «немає необхідності визначати, є гомосексуальність хворобою чи сексуальною орієнтацією щодо інших людей однакової статі. У будь-якому з цих випадків, це ненормально, і дитина не повинна виростати під впливом ненормальних умов».

На думку Суду, ці положення рішення Лісабонського апеляційного суду були не тільки прямолінійні, невдалі або просто obiter dicta. Вони наводили на думку, що гомосексуальність заявника була вирішальним чинником у винесенні остаточного рішення, а отже, породила різницю, зумовлену сексуальною орієнтацією заявника, проводити яку Конвенція забороняє. На користь цього висновку свідчить те, що при винесенні рішення щодо права заявника спілкуватися з дитиною апеляційний суд радив заявникові не розкривати дитині під час спілкування з нею, що він живе з іншим чоловіком «як подружжя».

Отже, Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 8, взяту разом зі статтею 14.

Стаття 8 Конвенції, взята окремо

Суд ухвалив, що немає потреби виносити рішення щодо стверджуваних порушень статті 8, розглядаючи її окремо, оскільки відповідні арґументи, по суті, збігалися з тими, що їх було розглянуто в контексті статей 8 та 14, узятих разом.

Стаття 41 Конвенції

Заявник домагався «справедливого відшкодування», але не називав конкретних сум. У зв'язку з цим Суд постановив, що рішення про наявність порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за шкоду, яка стверджується.

Разом з тим Суд присудив заявникові 2 150 000 португальських ескудо за судові витрати.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr).

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

 



[1]Це рішення не є остаточним. Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, до складу якої входить 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua